Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Л. ПІРАНДЕЛЛО
«ТРОХИ ВИНА, АБО 70 ОБЕРТІВ»
Київський театр драми і комедії
на Лівому березі Дніпра (1996)
Л. Піранделло — один із найвизначніших драматургів ХХ ст.,
чия концепція «ігрового» театру відчутно вплинула на світовий
театральний процес. Недаремно Нобелівську премію
(1934) він отримав за внесок у розвиток театру і драматургії.
Особливої популярності набула культивована ним ідея «зривання
маски з реальності», наснажуючи не одне покоління
митців, стимулюючи їхню уяву, фантазію, закликаючи до сміливого
переосмислення картини дійсності, до її зображення
в парадоксальному, гротесково загостреному вигляді. Свої
програмні погляди Л. Піранделло оприлюднив у знаменитому
есеї «Театр гротеску» (1908), що й нині є однією з фундаментальних
праць з теорії чи навіть філософії театру ХХ ст.
Тривалий час цей визначний майстер лишався невідомим
українським глядачам аж доки 1996 р. Д. Богомазов не оприлюднив
на кону Київського театру драми і комедії на Лівому
березі Дніпра свою третю виставу — «Трохи вина, або
70 обертів». Дві попередні схвально сприйняті публікою вистави
приємно вразили фахівців вибором п’єс («Чарівниця»
І. Карпенка-Карого, 1993, та «Дванадцята ніч» В. Шекспіра,
1995) і нетривіальними, дещо шокуючими підходами. Вже
тоді привертала до себе увагу здатність Д. Богомазова тонко
відчувати ігрову природу театру, вміло з того користуватися
в сміливих постановочних рішеннях. Крім того, молодому
митцеві пощастило творчо порозумітися з акторами
й відчутно активізувати їхні творчі резерви.
Увага до «ігрового» театру та зорієнтованість на тісну
спів працю з виконавцями далися взнаки і в роботі над творами
Л. Піранделло. Саме — творами, адже замість зупинитися
на одній із майже пів сотні п’єс видатного драматурга,
Д. Богомазов обрав для постановки його прозу, інсценізувавши чотири новели
(«Тру на про запас», «Трохи вина…», «У вас на спині смерть», «Один день»)
та два розділи роману «Небіжчик Маттіа Паскаль». Три роки потому, аргументуючи
звертання до А. Мюссе («Примхи Маріанни»), також раніше не присутнього
на українській сцені, Д. Богомазов мотивував свій вибір у виразах, які багато що
пояснюють у його досвіді опрацювання творів Л. Піранделло: «Мене тягне спробувати
все, щоб потім не жалкувати, що я цього не спробував я колекціоную
всілякі отакі зустрічі з різними типами театрів, з тим досвідом, який особисто
не пережив. Можливо, це те, що зветься пошуком власного «обличчя». Я його починаю
передчувати, оте «обличчя», але в жодній моїй роботі воно не виявилося
до кінця» 1 .
Очевидно, що Д. Богомазова більше, ніж окрема п’єса, цікавить Театр Автора.
І хоча звертання до прозового матеріалу, а не, власне, драми, лише ускладнювало
його завдання, він вважав за краще вдатися саме до такого способу творчого
осягання спадщини Л. Піранделло.
Д. Богомазов від початку був налаштований дуже радикально. Це стосувалося
всіх аспектів роботи над виставою включно з розробкою її просторової концепції.
Сценічним майданчиком стає фойє театру — середовище аж ніяк не пов’язане
із програмною метою сценічного мистецтва як такого. Однак у діях режисера
не містилося ознак «боротьби» з ігровою природою театру в цілому й Театру
Л. Піранделло зокрема. Д. Богомазов не намагався, працюючи над творами одного
з найбільш «театральних» драматургів, нехтувати принципами ігрового театру,
а тим паче, на «території» його визнаного ідеолога. Він збирався феномен
«театральності» зробити об’єктом експерименту, і почав зі зміни «конфігурації»
простору гри — створив ситуацію нетрадиційної диспозиції театру й публіки.
Так глядачі опинялися у безпосередній близькості до виконавців, фронтально
по відношенню до сценічного майданчика, уможливлюючи гранично тісне, навіть
інтимне спілкування аудиторії з героями Л. Піранделло.
Постановник був відвертим у бажанні загострити ситуацію прямого контакту
з публікою, з приводу чого московський критик Л. Лебедіна писала: «Очевидна
епатажність вистави провокувала глядача на конфлікт із самим собою і з буттям.
Він не міг розслабитися, його змушували думати. Що таке душа мінливість життя
Невже людина така слабка, що ковток вина може зробити її щасливою Ось і тим,
хто сидів у першому ряду пропонували випити вина, але вони відмовлялися…» 2 .
1
Інтерв’ю без першого запитання (Записав В. Жежера) // Укр. театр. — 1999. — № 4.
— С. 4–5.
2
Лебедина Л. «Художник в условиях ценностного хаоса» // ArtLine. — 1997. — № 5/6.
— С. 12.
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
858
наталя єрмакова Л. ПІРАНДЕЛЛО «ТРОХИ ВИНА, АБО 70 ОБЕРТІВ»
859