Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

що дозволяють краще зрозуміти місце і п’єси і березільської вистави в історії
вітчизняного театру. Можна, приміром, зуважити у драмі І. Дніпровського
рефлексію теми «етичної людини» — заручника Історії. Ця принципова для
«березільців проблематика («Людина — маса», «Джиммі Хіггінз») помітно
актуалізувалася у театрі напередодні справжньої епохи в історії українського
театру ХХ ст. — співпраці з М. Кулішем. Слід також з увагою поставитися
до думки Н. Кузякіної щодо перегуку п’єси І. Дніпровського із «Любов’ю
Яровою» К. Треньова — знаковим твором радянського мистецтва. Йдеться, насамперед,
про вражаючу інтенсивність специфічних апеляцій, до яких вдається
український драматург. Окрім часових, ситуативних і географічних (події
в обох п’єсах розгортаються на півдні України) збігів, звертає на себе особливу
увагу семантичне зближення імен Ярової та Ярославни. Хоча Н. Кузякіна
вважає, що «рисами свого характеру образ Ярославни подібний до образу
Панової» 3 , слід, радше, акцентувати на очевидній, чи, навіть, умисній опозиційності
Ярової та Ярославни. Адже остання виглядає не так «аналогом»
Панової, як «антитезою» Ярової: героїня К. Треньова видала чоловіка більшовикам,
героїня І. Дніпровського присвятила себе, життя, помсті більшовикам
за вбивство чоловіка. Український автор, фактично, заперечує декларовану
К. Треньовим ідею зради «з ідейних міркувань» як вираз «нової моралі».
Ярославна у І. Дніпровського «уособлює» його відразу до такого ідейного імморалізму.
Позицію автора «Яблуневого полону» увиразнює те, що від часів
створення «Слова о полку Ігоревім» ім’я дружини легендарного князя на віки
лишилося символом жіночої відданості та вірності.
У позиціюванні постаті Ярославни в «Березолі» була надто помітною «двозначна»
семантика образу, і це для численних рецензентів стало великою проблемою.
Ю. Смолич сформулював її у такий спосіб: «Інтересний, рельєфний
і психологічно глибокий образ дала Чистякова (Ярославна), майстерно його
виконавши. Залишається тільки неясним (тут винний, мабуть, автор) — хто вона:
просто пошарпана істеричка-месниця, чи фашистка Її вчинки промовляють
здебільшого за перше, але мова її підчас підкреслює друге — саме там, де вона
не каже про свою помсту» 4 .
В цілому, на тлі багатьох «ідейно витриманих» спектаклів про громадянську
війну, «Яблуневий полон» в «Березолі» істотно вирізнявся. Почати, хоча
б, з характеру відтворення кривавого протистояння ворогуючих сил на фронтах
Громадянської війни. Критик зауважив, що «на першому плані в спектаклі — бо-
3
Кузякіна Н. Нариси української радянської драматургії: У 2 ч. — Ч. І (1917–1934). —
С. 97.
4
Смолич Ю. «Яблуневий полон» в «Березолі» // Вісті. — Х., 1927. — 7 жовт.
ротьба пристрастей і поетичне «омріяння» боротьби за владу рад на Україні» 5 .
Це «поетичне омріяння» не було поширеною тенденцією в підходах до творів відповідної
тематики, якраз навпаки. Але в тлумаченні Я. Бортника воно подеколи
навіть домінувало.
Молодий режисер був для харків’ян новачком, але достоту мистецьким породженням
березільської школи, на сильних сторонах якої невтомно наголошували
рецензенти, згадуючи про стильову чутливість, смак, єдність образних
чинників. «Яблуневий полон» у цьому сенсі не був винятком. Критичний погляд
і тут зауважив очікувану стилістичну послідовність у ставленні до літературного
першоджерела: «В режисерському плані постави в міру підкреслено романтичну
піднесеність п’єси Дніпровського, так у загальній будові спектаклю, як і в масових
сценах, поданих у характері того ж ліричного омріяння — з цього погляду
5
Шевченко Й. До підсумків театрального сезону в Харкові // Критика. — 1928. — № 5.
— С. 121.
І. Дніпровський «Яблуневий полон». «Березіль», 1927.
Іва — Н. Титаренко, Офіцер — Д. Мілютенко
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
322
наталя єрмакова, анна білик І. ДНІПРОВСЬКИЙ «ЯБЛУНЕВИЙ ПОЛОН»
323