Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

від І. Мар’яненка « майже цілковитої перебудови його психофізичного апарату,
що вже значною мірою призвичаївся до ролей героїв-коханців або резонерів,
до ролей героїко-романтичного та ліричного плану у соціально-побутових
або історичних драмах, комедіях і мелодрамах української національної драматургії»
29 . На думку сучасників, зосібно Г. Маринича, цього разу актор « виявив
себе як блискучий майстер перевтілення Кремезна постать потоншала
і ніби понижчала, басовий тембр голосу зазвучав у теноровому регістрі, хода
легенька, жести плавні, ніби жіночі, все, все змінилося. Хлистик, жевжик і вдало
награє роль важної персони » 30 .
З можливих мотивацій поведінки Хлестакова І. Мар’яненко вибрав таку: його
персонаж — безхитрісний столичний брехунець — випадково злетів на гребінь
хвилі й через власну легковажність навіть не розуміє, куди заводить його
гра і чим загрожує. Він не боровся з обставинами, навпаки, обставини самі оберталися
для нього на щастя 31 . «Покрутився Хлестаков у дурному провінційному
суспільстві, наговорив, набрехав з три короби, нахапав грошей («бери, що пливе
до рук!»), і ось вже жвава трійка із лункими бубонцями уносить його зі смішної
й страшної, жалюгідної й жорстокої вотчини гоголівських урядників», — опише
згодом О. Дейч карколомні пригоди удаваного «ревізора» 32 .
Ледь не всі рецензенти вистави відзначали саме партнерську гру М. Садовського
— Городничого та І. Мар’яненка — Хлестакова. Цієї злагодженості актори досягли
завдяки спільному принципу тлумачення персонажів. І. Мар’яненко також
потурбувався, щоб характер Хлестакова розкривався перед глядачем поступово,
щоб його справжнє обличчя потроху проглядало з-під личин, що їх Іван
Олександрович спритно натягував на себе. Так при першій появі Хлестакова —
І. Мар’яненка глядач бачив дуже серйозного молодого чиновника, який поводився
урівноважено, адже розумівся в своєму складному становищі 33 .
«Один монолог, другий — ні, Хлестаков просто розумна людина, що потрапила
в біду. Городничий пропонує переїхати на іншу квартиру. Хлестаков обурений,
гадає, що розмова йде про тюрму. Та становище потроху яснішає. Почалася
розмова по-другому. Хлестаков узяв гроші.
– Я бачу, ви благородна людина. Тепер інша справа…
Ось тільки з цих слів глядач поступово розглядає справжнє обличчя
новоз’явленого ревізора. З’ясовується, що вся серйозність Хлестакова мала міс-
29
Тернюк П. Іван Мар’яненко. — С. 62.
30
Цит. за: Тернюк П. Іван Мар’яненко. — С. 65.
31
Дейч А. Голос памяти. — С. 158.
32
Там само.
33
Тернюк П. Іван Мар’яненко — С. 65.
це тільки тому, що він був голодний і без грошей. Одержавши асигнації, зрадів,
прийняв звичайний для себе вигляд Легковажний, дурненький Хлестаков
стає розумним у хвилину, коли йдеться про власну наживу — риса, характерна
для дуже багатьох осіб, схожих на Хлестакова», — таким побачив ці перевтілення
Г. Григор’єв 34 .
Саме легковажність і дурість Хлестакова — І. Мар’яненка відзначили всі без
винятку свідки спектаклю. Рецензент газети «Киевские вести» захоплювався
тим, що актор « з першого ж виходу зумів узяти належний тон і чудово витримав
усі труднощі свого становища, не зробивши жодного жесту і не давши
жодного фальшивого звуку», у ролі «наймилішого брехунця з розряду найпустіших
і, по суті, найдобріших, хоча й безпардонних хлопців» 35 . Поряд кореспондент
газети «Рада» відзначав «обмірковані до найдрібніших деталей» епізоди,
де Хлестаков — І. Мар’яненко — «то переляканий, то нахабний чиновник петербурзьких
департаментів» — вів «прийом чиновників і просителів» і «пустував
з дочкою й жінкою Городничого» 36 .
Утім, очевидно, що гоголівська вистава театру М. Садовського не мала
б справжнього успіху, якби довкола центральної пари Городничий — Хлестаков
не вирував натовп яскравих персонажів другого плану. Серед них критики відзначили
М. Вільшанського — Тяпкіна-Ляпкіна, С. Паньківського — Йосипа
(щоправда, В. Чаговцю заважала «надмірна рухливість» слуги 37 ), І. Загорського
— Добчинського (а цьому персонажу, на думку того ж В. Чаговця, навпаки,
не вистачало жвавості поведінки 38 ). Яскраве, хоч і неоднозначне, ставлення
до свого героя (Земляники) викликав Ф. Левицький. Попечитель богадільні
був «не по-гоголівськи» худорлявим та повільним, він справляв враження замкнутої
людини, яка звикла все зважувати, оцінювати та економити власні
рухи, навіть хабара він давав дуже неохоче. Доноси на колег-чиновників були
для нього ніби священним обов’язком. Ф. Левицький — Земляника від самого
початку не довіряв Хлестакову, і в останній дії, коли розкривався обман,
переможно викрикував: «Ага! Я ж вам казав, що він не ревізор!» 39 . Яскравий,
не схожий на «жодний інший з бачених» дует склали городовики Свистунов —
М. Миленко та Держиморда — Я. Зубко. Свистунов — М. Миленко — малень-
34
Тернюк П. Іван Мар’яненко. — С. 65.
35
Киевские вести. — 1907. — 3 нояб. — № 141.
36
Рада. — 1907. — 3 листопада. — № 247.
37
Чаговец В. «Ревизор» на сцене украинского театра // Киевская мысль. — 1907–10
нояб. — № 288.
38
Там само.
39
Василько В. Микола Садовський та його театр. — С. 52.
розділ перший УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1900-х НА ШЛЯХАХ ОНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ «ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
42
юлія раєвська М. ГОГОЛЬ «РЕВІЗОР»
43