Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

монологи жінок, різноманітно, індивідуально для кожного характеру» 20 . Старша
— стриманіша, внутрішньо більш сконцентрована на своєму горі — втраті сина,
спершу здавалася безпомічною та кволою: «постать, як билинка, і двоє великих
сумних очей» 21 . Майстерність Р. Нещадименко виявлялася головно в особливій
інтонаційній та ритмічній зваженості сценічної поведінки. «Усе напруження нестерпного
страждання було знайдене у ритмі пауз. У модуляціях неповторного
«органного» голосу, в скупих жестах рук, що шукали щось загублене у пустоті»
22 . Стовп, біля якого Матір опинялася одразу після вибуху, здавався останньою
опорою в її житті. Р. Нещадименко вміло концентрувала загальну увагу
на тому, як героїня намагається не втратити рештки душевних і фізичних сил,
вдаючись до вкрай скупих засобів виразності: «Стогнучи, вона зсувається при
стовпі, умліває, випростовується й виростає в грізне втілення страждання» 23 .
Молодша розкривала драму втрати коханого у значно бурхливіших реакціях.
Героїня Н. Титаренко вражала довершеністю своєї майже ідеальної краси, гармонією
жесту і слова. Вона була «наче прекрасна скульптура, яка щойно ожила.
Актриса досконало володіла своїм тілом. Рух народжував слово, а слово — рух
з абсолютною логікою поведінки» 24 . Її перша поява на сцені була дуже експресивною.
Спочатку глядачі чули «розпачливий голос Це вже не зойк матері, а квиління
молодої дружини. Вона кидається до стовпа, спіраллю звивається навколо
нього, зсувається. Б’ється у відчаї, ця красива, у повному розквіті сил жінка, з обіймів
якої вирвали її коханого. Це не крик, а переливи емоцій. Пластично-динамічні
рухи її тіла, скорбота у вимові слів допомогли артистці створити повнокровний
образ» 25 . Екстатичність мовного, пластичного виразу, високий рівень узагальнення
— все вказувало на експресіоністичну природу обох сценічних образів.
Успіх «Газу» був досить гучним, за короткий час вистава 15 разів пройшла
з аншлагами. Тим не менше, ставлення до цього сценічного твору, можна сказати,
поділило українську інтелігенцію на два непримиренні табори. Представники
старшого покоління, її «народницького» крила, були вкрай обурені. Приміром,
С. Єфремов називав «Газ» штукарством, відмовляючи виставі в будь-якому
сенсі: «Все пішло на рухи, на акробатику, часто витворну і незрозуміливу (мітинг
з мачтою, на якій крутяться і штук показують «промовці»), іноді дуже
20
Симашкевич М. Спогади про мого вчителя // ДМТМКМ України. — Фонд театру
«Березіль». — Од. зб. 10042.
21
Стрєлкова Є. Фрагменти спогадів // Лесь Курбас: Спогади сучасників. — С. 164–165.
22
Гаккебуш В. Рита Нещадименко. — К., 1983. — С. 45.
23
Крига І. Самобутній педагог // Лесь Курбас: Спогади сучасників. — С. 190.
24
Стрєлкова Є. Фрагменти спогадів // Там само. — С. 164–165.
25
Крига І. Самобутній педагог // Там само. — С. 190.
спритну, але завжди непотрібну» 26 . Він глузував із тих,
хто «бачуть тут «революцію» в театрі та «величезні досягнення».
П. Філипович збирається цілу розвідку написати
— «Од Наталки-Полтавки до Газа» 27 . Щодо згадуваного
С. Єфремовим поета- неокласика, то, за словами брата
поета, той переживав після вистави справжню ейфорію:
«Поставлення Курбасом п’єси німецького драматургаекспресіоніста
Г. Кайзера «Газ» так вразило його своєю динамікою,
оригінальністю та блискучою грою акторів, що він
просто не міг опам’ятатися після першого разу і відвідав цю
виставу кілька разів» 28 . Відгук П. Філиповича, що з’явився
на третій день по прем’єрі в одній із київських газет, наголосив
головний результат грандіозних зусиль усіх творців
«Газу»: «Курбасівська постановка драми Кайзера — велика
подія у театральному житті загалом, не лише київському;
для української сцени її значення, можна сказати, виключне,
що відзначає цілу добу» 29 .
Загальна атмосфера мистецької перемоги, чималий
суспільний резонанс спонукали учнів Л. Курбаса —
Ф. Лопатинського та Г. Ігнатовича — з особливою наснагою
працювати над власними експресіоністичними виставами.
Досвід роботи над «Газом» відчутно позначився на естетичному
змісті подальших творчих шукань МОБу. Проте спектакль
Л. Курбаса лишився в історій українського театру
найрадикальнішою та найпослідовнішою спробою інтеграції
у простір європейської авангардної культури.
Бібліографія:
1. Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас. — К., 1987.
2. Авангард и театр 1910–1920-х годов: Сб. статей. — М., 2008.
Н. ЄРМАКОВА
26
Єфремов С. Щоденники. — К., 1997. — С. 36.
27
Там само.
28
Філипович О. Спомини про брата // Київські неокласики. —
К., 2001. — С. 146.
29
Ф. П. [Филипович Павел]. Постановка «Газа» и украинский
театр // Пролетарская правда. — 1923. — 1 трав.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
224