Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Це — будинок (читай — суспільство) у розтині. Біля підніжжя
піраміди — собача конура, брудне подвір’я, підвал, де проживає
сім’я безробітного, вище — квартира маклера, а нагорі
— заповітний балкончик пана Зарембського. Бал кончик
— предмет мрій Зброжека — якийсь іграшковий, ілю зорний.
Зоровий образ, запропонований художником, ви будуваний
ним простір для поліфонічного дійства, речове сере довище
— усе органічно вписувалося в тканину вистави.
«Маклена Граса» заньківчан була дітищем свого часу,
вона стала в ряд найбільш цікавих здобутків українського
театру на межі 1960–1970-х рр., збагатила сценічну історію
п’єс М. Куліша.
Перечитуючи написане, я подумки переніс ту давню постановку
в наші дні. Тоді це був спектакль «про них», що
зумовило зелене світло для його «просування». Яка зручна
магічна формула — «про них»! Польща доби Пілсудського,
економічна криза, стагнація. Далеке від нас, давнє життя…
Але давайте вдивимося у ситуації, простежимо за людськими
долями, вслухаємося у діалоги — безробіття, страйки,
загроза голоду, крах надій, вуличні співаки, жебрацтво,
музиканти-бомжі, підлітки на панелях — о, боже! Чи не про
нас теперішніх усе це!…
А. ДРАК 23
23
Драк А. Чи не про нас теперішніх усе це! //Український театр.
— 1992. — № 6. — С. 22–24.
М. КРОПИВНИЦЬКИЙ
«ДАЙ СЕРЦЮ ВОЛЮ, ЗАВЕДЕ В НЕВОЛЮ»
Харківський академічний український драматичний
театр ім. Т. Г. Шевченка (1936)
Драма «Дай серцю волю, заведе в неволю» вперше була надрукована
1882 р. у збірнику М. Кропивницького «П’єси».
На момент появи твору його автор зажив слави провідного
українського актора, відтепер він став одним з фундаторів
театру корифеїв. П’єса набула великої популярності
в українських трупах. Її грали повсюдно, але насамперед
у творчих колективах, очолюваних М. Кропивницьким, який
назавжди обрав собі роль Івана Непокритого.
На початку радянської ери українська класична п’єса
або не потрапляла до репертуару, або зазнавала формальних
трансформацій. Однак, у 1930-х її частка в афішах державних
театрів значно зростає, і навіть більше — саме з національними
класичними творами тогочасний український
театр зазнавав найбільшого ідейно-естетичного успіху.
«Дай серцю волю, заведе в неволю» (прем’єра — 10 вересня
1936 р.) була першою виставою за класичним твором
режисера Мар’яна Крушельницького, який в сезоні
1933/34 рр. замінив на посаді художнього керівника театру
«Березіль» його фундатора Леся Курбаса. Співавторами
в роботі над твором були художник М. Бурачек та композитор
Б. Крижанівський.
Перш за все режисер спробував змінити жанр п’єси —
підняти мелодраму на вищий щабель соціальної драми,
релігійно-моральні мотиви змікшувати на користь суспільного
конфлікту, в якому селянська маса була протиставлена
багатієві Микиті Гальчуку. Таким чином, композиційним
центром спектаклю ставав бідняк-сіромаха
Іван Непокритий (М. Крушельницький) на пару з Семеном
(Д. Антонович), антитезою їм, зрозуміло, виявлявся Микита
марина гринишина М. КРОПИВНИЦЬКИЙ «ДАЙ СЕРЦЮ ВОЛЮ, ЗАВЕДЕ В НЕВОЛЮ»
413