Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

разом із собою, щоб вкотре переконатися:
вона йому не потрібна навіть
у жертвоприношенні.
Медведенко все знемагатиме біля
Маші, готовий хоч під лаву залізти
й слухати її освідчення у коханні до іншого,
аби тільки бути поруч.
Поліна Андріївна — Л. Кадочнікова
— вся зів’яла, якась наче скоцюрблена
без взаємності Дорна. Їхньому роману,
здається, немає кінця-краю, а, можливо,
вони обоє бояться його завершення,
саме обоє, зрозуміємо ми, почувши,
з якою тугою та болем на чергові звіряння
Поліни Дорн — В. Сівач крикне:
«Мені п’ятдесят п’ять».
Ніна — О. Сердюк та Костя —
Л. Сомов — такі відчайдушно щирі
та світло радісні у своєму першому почутті,
невинні й від того довірливі, у фіналі
хапатимуться за найменший натяк
А. Чехов «П’ять пудів кохання» (за «Чайкою»).
Київський академічний театр російської драми на минуле і не розумітимуть, що все
ім. Лесі Українки, 1993.
скінчилося для них обох, що вороття
Треплєв — Л. Сомов, Ніна — А. Сердюк
до світлої радості не буде.
Через ті колізії, що їх Е. Митницький
детально вибудував у виставі, ставало очевидним: у чеховській «Чайці» її автор
відмірив кохання повною мірою всім без винятку персонажам, але жоден з них
з цього джерела напитися не зміг, знехтувавши не лише жіночими чи чоловічими,
але й батьківськими почуттями. Н. Єрмакова, маючи рідкісну нагоду побачити
своєрідний прототип вистави Театру російської драми — «Чайку» А. Чехова, поставлену
Е. Митницьким у лейпцігському «Шаушпільхаус», назвала «П’ять пудів
кохання» драмою кинутих дітей 2 . Дійсно, Ніна і Костя цієї вистави були значно
молодшими, аніж їх прообрази з чеховського тексту, від того їхнє кохання виглядало
невідпорно «першим», дуже вразливим — вони фактично сироти при
живих батьках. Поряд Маша, на яку мати не звертає жодної уваги, цілком поглинута
коханням до Дорна. Померла дитина Ніни, до того приречена Тригоріним
на напівсирітство, її смерть — неначе фінальна завіса над всіма надіями, споді-
2
Єрмакова Н. Птахи й звірі в одному місті // Укр. театр. — 1991. — № 4. — С. 22–26.
А. Чехов «П’ять пудів кохання» (за «Чайкою»).
Київський академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, 1993. Сорін — А. Решетніков,
Треплєв — Л. Сомов (ліворуч). Треплєв — Л. Сомов, Аркадіна — А. Роговцева (праворуч)
ваннями, мріями молодості. «Вічна дитина» Сорін — А. Решетніков — постійно
покинутий, нікому не милий, зі смішними і безнадійними намаганнями «помолодшати».
Він і помре ніким не помічений: в одну мить відхилиться назад голова,
впаде з неї картуз, і життя так само впаде додолу…
Проте, і любов до своєї справи, хай би якою взаємною вона не була, в цій виставі
не скидалася на щастя чи задоволення. Скажімо, любов до театру Аркадіна
— А. Роговцева, вочевидь, сприймала лише з утилітарної, прагматичної точки
зору — як набутий статус провідної актриси, що надає можливість виступати
у Харкові, а не в Єльці, дає прибуток — гроші на гардероб і можливість тримати
салон — місце, в якому вона постійно відчуває свою силу, привабливість, чарівність.
Мабуть, це вони — завсідники аркадінського салону — виносили її на сцену,
і відчувалось, що на їхніх руках Аркадіна — А. Роговцева вмощувалась звично
і почувалась зручно. Ця Аркадіна Тригоріна в’язала лише з однієї причини —
аби не вкоротити жіночого віку, з тієї ж причини, з якої вона робила гімнастику
і носила світлі кофточки — аби не переходити на вікові ролі. Тому й Костю вона
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
688
георгій коваленко, марина гринишина А. ЧЕХОВ «ЧАЙКА»
689