Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

як пташка, сьогодні тут — а завтра у раю. Справедливі слова го ворить до Богдана
Шрамко, але Бог дан продовжує пити вино і страждати. Зрештою, з’являється
Ганна — і вертає його до життя 3 .
Власне, опо зиція жінки-губительки (Гелена) і жінки-рятувальниці (Ганна) — є
одним з наскрізних конфліктних лейтмотивів рівненської вистави. Те, що в істориків
було побіжно і стисло, — заважує Л. Брюховецька, — у поетичному творі
й у виставі розкри вається психологічно переконливо й емоційно. І якщо Гелену
ми пізнаємо через призму трагічних монологів Богдана, то з Ганною ведеться діалог,
і не тільки словесний, їхні душі єднаються через пісню, танець, тобто домінує
не хіть, а щось значиміше, що завжди супроводжувало появу надійного кохання 4 .
При цьому, погодимося з Є. Васильєвим, роль Богдана Хмельницького у спектаклі
задумана не просто як головна, а визначальна, стрижнева. Саме на його
тяжких роз думах, гірких рефлексіях, нестерпних спогадах і побудовано складний,
май же невидимий сюжет п’єси-містерії. В. Петрів передав і трагічну самотність
гетьмана після поразки («Усі мене зреклися»), і його почуття провини
та відповідальності перед нацією («Над ходить час останньої самотності. Не все
я встиг. Усе не встиг. На жаль»; «Все винен я. За все. У всьому»), і перед ко ханою
жінкою (Геленою), котру не зумів зберегти, і думи про майбутнє України 5 .
Можна пристати й на наступну думку критика: образ Богдана у виставі співвіднесений
з образом Христа (до того ж, це виправдовує жанрове виз начення п’єси
як містерії). Трагедія Берестечка для гетьмана — це і своєрідний Гетсиманський
сад з молінням про ча шу, і зрадництво Іуди (кримський хан Іслам Гірей у вирішальний
день втік з поля бою, захопивши Хмельницького у полон), і смерть
(«Мене нема. Я згари ще. Я дим») 6 .
Вистава О. Дзекуна справляє сильне враження через те, що поетичне слово Ліни
Костенко тут підсилено зоровими, музичними, пластичними поезами. Тут зрада
гетьманової Гелени (А. Луценко) втілена в її танку з маршалком Чаплинським
(С. Бондарук) — вона в зеленому, змія, а він увесь штучний та недолугий, у рудій
перуці й з металевими лицарськими крилами за спиною. Тут син Богдана Тихіш
(С. Лозовський), схожий на батька шаленством темпераменту, на початку вистави
миє гетьману ноги, забрьохані глиною (втечі), у розпал конфлікту з ним
розсипає із широких рукавів білого вбрання, схожого на шати святих мучеників,
червоні яблука. Їх потім збиратимуть і він сам, і жінки в білому й чорному — бо
час збирати каміння.
3
Брюховецька Л. Розширюючи межі театрального вислову… — С. 21.
4
Там само.
5
Васильєв С. Перемога над «Берестечком» // Кіно-Театр. — 2006. — № 1. — С. 11.
6
Там само.
Л. Костенко «Берестечко». Рівненський обласний музично-драматичний театр, 2006.
Хмельницький — В. Петрів, Гелена — А. Луценко, Тиміш — С. Лозинський
У виставі багато метафор, знаків, повних смислу та асоціацій. На думку
Є. Васильєва, це перетворило її глядача не на пасивного спо стерігача, а на співтворця.
Критик виділяє серед метафор кілька наскрізних образів-символів: яблуко,
що у різних сценах уособлює то життя, то спокусу, то розбрат. Яскравою
вия вилась вищезгадана сцена з яблуками, що сипляться з рукавів Тимоша
Хмельницького і вступають у своєрідний діалог з міфічним яблуком розбрату,
а також сценічні паралелі між Парісом, який підніс яблуко Єлені Троянській
(про неї згадує Хмельницький), і Лицарем у павичевому пір’ї, який став причиною
сварки між Богданом і його Геленою, змією зеленою. Кінь, чвал якого у різних
сценах наслідують батько і син Хмельницькі, а поява величезної ікони Спаса,
що наприкінці замінила зобра ження коня, викликає стан, близький до катарсису.
Надзвичайно видовищним і містким образом є «рухоме» ло же Богдана (з нього
ефектно сиплеться червона глина), яке, на думку Є. Васильєва, символізує падіння
героя наприкінці першого акту і вос кресіння у другому 7 .
Щоправда, часом ці, аж надто численні, метафори втомлюєшся розгадувати,
інколи не встигаєш зчитувати їхні змісти. Але грає, звучить тут буквально все —
7
Васильєв С. Перемога над «Берестечком»… — С. 11.
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
934
валентина заболотна Л. КОСТЕНКО «БЕРЕСТЕЧКО»
935