Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

(можливо, картоплю),– воно пеклося серед вугілля. Хтось, гадаючи, що пічка
вже згасла, присідав на неї, але обпікався і з криком зіскакував, тримаючись за
ушкоджене місце… А в кінці, коли пічка справді згасала, всі шестеро по черзі намагалися
роздмухати в ній вогонь. Все це у швидкому темпі, мімічно яскраво, між
подачею авторського тексту. Ми впізнавали свій побут, свої клопоти…»
Та ніщо не могло відвернути увагу ремісників від головного — пристрасті
до лицедійства. Тим паче, що вони вирішили — що б там не було виступити
в апартаментах грізного герцога напередодні його шлюбу.
На лісовій галявині вони репетирують так темпераментно, що немає сумніву —
від вистави про Пірама і Тізбу залежить їхнє життя. Ця думка висловлювалася метафорично
в одному з кращих пантомімічних епізодів вистави. На сцені з куліси
в кулісу протягнули вузький підвісний місток, «загримований» під дерево, перекинуте
через болото. Тільки по ньому можна було перейти на галявину до Князевого
дуба. А за трюковим призначенням це дерево існувало як канат під куполом цирку,
по якому ходять сміливці. Так і йшли по вузькому настилу ремісники, втрачаючи
рівновагу і падаючи, чіпляючись один за одного, лякаючи й водночас звеселяючи
публіку. Проте звуки маршу з «Афінських руш» Л. Бетховена надавали цій кумедній
сцені прихованого величного виміру. То була наочна трагіфарсова метафора
небезпеки, що чатувала на людей над безоднею життя, і народного оптимізму.
Сумне жило в обнімку із смішним. Мажорне, веселе торжествувало. Ось який
ще епізод зафіксував у пам’яті А. Семененко. «У залі завжди стояв регіт, коли
актори-ремісники розігрували погоню Лева за Тізбою. Лев жахливо ричав і гнався
за Тізбою по колу. В якусь секунду собачка, що супроводжував Замірка в ролі
Місяця, відбігав від хазяїна і з галасливим гавканням починав бігти за Левом
по колу. Лев оглядався, боячись, аби собачка не ухопив його ззаду, і втрачав
Тізбу як об’єкт погоні. Дистанція між ними збільшувалась. В результаті складалося
враження, що не Лев женеться за Тізбою, а вона із собачкою переслідує
Лева… Собачку грав «шухерний» хлопчик років шести. До Місяця він ласкаво
скавчав, а на Лева гавкав, захлинаючись, від душі!..».
Та раптом веселощі, жарти змінювались у «Пірамі і Тізбі» нотами щирої печалі.
Так гралася смерть героїв. Людське страждання ремісники висловлювали
надзвичайно правдиво. Так звучали слова Пірама — Коваленка:
О боже мій,
Яка жахлива рана!
Що бачу я
Це кров твоя,
О люба, о кохана!
Так страждала Тізба:
Озвись — прибігла мила!
В. Шекспір «Сон літньої ночі». Запорізький український театр, 1943.
Сцена з вистави
Чи ти німий
Ні, не живий,
І жде тебе могила!
Тема смерті на війні у театрі не підлягала жартівливому тону. І тут, у бравурно
веселій виставі, оголювалися її серйозні, трагічні зрізи.
Якщо спочатку ремісники боялися, що через недоладності в їхній виставі
їх у палаці «перевішають усіх до одного», то у фіналі творче натхнення робило
їх талановитими і сміливими. Захоплені, мов діти, грою, вони не звертали жодної
уваги на принизливі репліки герцога та його почту. Шекспірівська вистава закінчувалася
не ефемерною підготовкою ельфів і фей до освячення княжого дому
(ця сцена відкидалась), а переможним «бергамським» танком ремісників. В оркестрі
звучав марш лицарів з балету «Ромео і Джульетта» С. Прокоф’єва. В його
урочисто-гордовитому ритмі переможними і незалежними залишали сцену шість
смішних і зворушливих братів Чарлі Чапліна…
Головний мотив постановки — перемога колективного народного начала, поборення
страху несправедливого буття, виховання мужності мистецтвом.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
564
валерій гайдабура В. ШЕКСПІР «СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ»
565