Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

англійської сцени, чия відсутність у режисерському рішенні цього разу була цілком
виправданою. До того ж, зроблені постановником купюри сприяли фокусуванню
глядацької уваги на головній комічній постаті, сміховому центрі одеської
вистави — Фальстафі.
І. Твердохлібові вповні вдався образ людини Відродження, вільної від традиційних
середньовічних умовностей, щоправда, здебільшого, лише у проявах,
пов’язаних із тілесним «низом». Актор вловив ту межу, яка відділяє Фальстафа
«Віндзорських кумась» від цього ж персонажа в історичних хроніках. В одеській
виставі він уже не стільки безтурботний гульвіса, скільки інтриган та мисливець
за статком. Саме такий характер його вчинків — неорганічний для звичного образу
«жирного лицаря» — і призводить до того, що Фальстафа — І. Твердохліба
обводить круг пальця та принижує винахідлива «кумася» у блискучому виконанні
Л. Гаккебуш.
На думку В. Василька, виконавцю головної ролі бракувало соціальної наповненості,
але, можливо, І. Твердохліб виявився ближчим до Фальстафа з шекспірівської
комедії, ніж до того образу, котрий хотів бачити на одеському кону
постановник. Намагаючись підсилити традиційний профанно-викривальний
пафос персонажа, В. Василько та перекладач І. Гусак навіть перенесли у виставу
насмішкувату фальстафівську репліку про лицарську честь з «Генріха
IV». Але в устах твердохлібівського Фальстафа вона звучала не надто органічно.
На наш погляд, це пояснюється тим, що в історичних хроніках Фальстафтрікстер
діє в опозиції до героїчних персонажів. Тут збережена традиційна
бінарність образу, чого не можна сказати про комедію, де у товстого бешкетника
немає звичних та гідних опонентів. В принципі, фіаско зазнає не стільки
Фальстаф, скільки час, органічним втіленням якого він є. Персонаж
І. Твердохліба не в змозі встояти перед «новими англійцями», буржуа єлизаветинської
епохи. У цьому й полягала соціальність образу — неявна і вельми
тонко відчута актором. В. Василько ж намагався зробити її рельєфнішою, чого
й домігся пізніше у рімейку одеської вистави — «Віндзорських жартівницях»,
поставлених 1947 р. на чернівецькій сцені. Для І. Твердохліба ж Фальстаф виявився
однією з найпомітніших ролей довоєнного періоду, образом, в якому
актор «зумів передати всю різноманітність фарб», характерних для його сценічного
обдарування 6 .
6
Шайкевич Б. «Віндзорські кумоньки» (Одеський театр революції) // Чорноморська
комуна. — 1941. — 11 січ. Рецензент головної партійної газети Одеси все ж відшукав недолік
у грі Твердохліба, що полягав, на його думку, в надмірному педалюванні тілесного
«низу» у сцені, коли персонаж обігрівається біля каміну після влаштованого кумасями
купання у Темзі.
Усі рецензенти відзначили майстерне виконання Л. Гаккебуш
ролі місіс Пейдж, особливо яскраве у сцені, коли героїня
читає листа Фальстафа. Загалом, високий художній
рівень постановки зумовили акторський ансамбль та масові
сцени, зроблені із відшліфованою майстерністю, — вони незмінно
відзначали режисерський почерк В. Василька та вистави
Одеського театру Революції.
Прем’єра «Віндзорських кумась» — четвертого звернення
до шекспірівської драматургії в історії одеського українського
театру — відбулася у перший день нового 1941 р. 7 .
Глядацький успіх вистави стимулював режисера та очолюваний
ним колектив до пошуку матеріалу, над яким вони
розпочнуть роботу завтра. Однак назавтра була війна…
А. БАКАНУРСЬКИЙ
7
Шайкевич І. Б., Щурова Т. В. Український музично-дра матичний
театр: Бібліогр. покажчик л-ри.– Одеса, 1992. — Вип. 2,
ч. 2. За рядом інших свідоцтв, у тому числі тих, які належать самому
В. Василькові, прем’єра «Віндзорських жартівниць» відбулася
на день раніше, 31 грудня 1940 р. (с. 32).
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
498