Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

можливостей». Інший — у невмінні скористатися з «всієї цінності побутового театру:
щоб глядач пізнав на сцені свого знайомого з такої-то вулиці і схопив сенс
даної ідеї, що ходить по сцені». Натомість у виставі, на переконання Л. Курбаса,
не було «ані живих, реальних постатей, ані масок» 21 .
Однак, фінансова скрута і категорична відмова В. Василька усувати несуттєві,
на його думку, недоліки вивели виставу на кін, а тогочасна публіка, несвідома
професійних «тонкощів», зустріла її з захопленням. Критика поставилася до цієї
роботи «Березоля» доволі прихильно. Здається, нікого не бентежило, що стилістика
спектаклю поєднувала малосумісні художні компоненти: конструктивістичне
оформлення з умовно вирішеними масовими сценами, які більше годилися
для експресіоністичного спектаклю, та життєподібними персонажами. Згодом
відомий критик О. Кисіль назве цей стилістичний мікст «спробою гармонійно
поєднати деякі з придатніших засобів нового театру зі здоровішими елементами
старого» 22 . Такої ж думки був і В. Ревуцький, додавши, що « нове в ній (виставі
— М. Г.) перемагало» 23 .
Сам В. Василько переконував, що «За двома зайцями» були прикладом «нової
театральності» — спектакль реалізовував «прагнення побільшити ефект від даної
речі, даного переживання, на сцені таке прагнення підкреслити певні положення
і почуття веде до театрального загострення форми» 24 . На практиці спектакль за
п’єсою М. Старицького сполучив ідеологічно актуалізований зміст класичного
твору із загостреною формою його виразу.
«За двома зайцями» залишилися у репертуарі «Березоля» й наступного сезону
були показані харківському глядачеві. Публіка зустріла виставу прихильно,
натомість рецензентські відгуки доводять швидкоплинність тогочасних
естетичних уподобань. Відзначаючи вправність «березільської» режисури
з організації масової дії, критики поціновують окремі акторські роботи (зосібно
М. Крушельницького в ролі Режисера, О. Сердюка — Сірка, Ф. Радчука —
Супчика) й водночас зневажливо завважують, що «од дотепів і гострих ситуацій
вже тхне більше 22–24 роками, ніж 26–27 роками» 25 .
Всі наступні постановки комедії М. Старицького були тотожні «березільській»
виставі, хіба що зміна виконавців ролі Голохвостого додавала окремій
версії кілька нових акцентів.
21
Протоколи засідань режштабу «Березоля» // Курбас Лесь. Філософія театру. —
С. 336–337.
22
Кисіль О. Український театр. — К., 1968. — С. 212.
23
Ревуцький В. Нескорені березільці. Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська. — С. 29.
24
ДМТМКМ України. — Фонд В. Василька. — Од. зб. № 10336/56582.
25
Нове мистецтво. — 1926. — № 31. — С. 13.
Бібліографія:
1. Гринишина М. Театр української драматургії (Сучасна та класична українська п’єса
на сценах театрів у 1930-х рр.). — К., 2006.
2. Дузь І. Одеський театр ім. Жовтневої революції. — К., 1975.
3. Степанов Б. Юрій Шумський. — К., 1971.
М. ГРИНИШИНА
* * *
Спектакль «За двома зайцями» Київського Молодіжного театру вийшов
на пуб ліку у вересні 1980 р. й одразу став справжньою «бомбою» сезону. Цей
успіх обумовили деякі попередні події. Влітку того року Віктор Шулаков був запрошений
з Черкас на постановку до столичного Молодіжного майже випадково.
Театр, щойно створений, мав у репертуарі лише дві вистави й гостро потребував
поповнення афіші. Вирішили, що справу врятує класика.
В. Шулаков не мав вибору — йому показали практично готовий розподіл, більшості
акторів він просто не знав. Це породило в роботі своєрідну змагальність.
Актори думали, що готується шароварно-провінційний варіант «Зайців», а режисер
на репетиціях відчайдушно імпровізував і робив вигляд, що має особливий
план постановки.
Нікому в тій ситуації не хотілося мати вигляд провінціала. Тому режисер намагався
будь-що перехитрити акторів, а вони — режисера і самого Старицького.
Наслідок був дивовижний. «Згадаймо перше враження від прем’єри «За двома
зайцями», — писала через два роки А. Спиридонова. — «Це Старицький Чи
можна так вільно поводитися з «класикою»» «Сміливий експеримент! Стільки
знахідок, фантазії, новизни», — думки розмежувалися. Втім, дискусії не відбулося.
Носії і тієї і тієї точки зору однаково відчули магію театру, яка владно правила
тут» 26 .
Для режисера і трупи це було змагання помилкових уявлень одне про одного і,
водночас, взаємне й радісне відкриття одне одного. Зрештою, імпровізували всі.
Не дивно, що спектакль умістив у себе розмаїтість акторських стилів: від соковитих
жанрових сцен Сірка і Сірчихи (Валерій Шептекіта і Зоя Грищенко), до концертних
шедеврів Світлани Телеглової та Надії Козленко (Химка), Алли Бурлюк
і Раїси Недашківської (Лимериха). І — до повної брехтівської «відчуженості»
обох Басів (Григорій Гладій та Олег Примогенов). Навіть у масовці кожен персонаж
міг індивідуалізувати себе настільки, наскільки вистачало фантазії. Та все
це дивним чином уживалося в легкій і динамічній структурі вистави. В. Шулаков
26
Спиридонова А. Становлення Молодіжного // Україна. — 1982. — № 17. — С. 7.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
280
марина гринишина, віталій жежера М. СТАРИЦЬКИЙ «ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ»
281