Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

У Російській імперії перший (прозовий) переклад трагедії «Отелло» був
здійснений з французької й виданий типографією Імператорського театру
1808 р. В історію російської сцени увійшли образи мавра, створені О. Яковлевим
та П. Мочаловим.
Автором першого українського перекладу «Отелло» був П. Куліш Він видав
його власним коштом у Львові 1882 р. У 1890-х pp. твір (за російською версією
П. Вейнберга) переклав М. Кропивницький, 1902 р. отримавши дозвіл цензури
на постановку (текст зберігається у Санкт-Петербурзькій театральній бібліотеці
ім. А. Луначарського).
М. Гарбузюк стверджує, що на території сучасної України перші покази
«Отелло» відбулися на сценах іншомовних театрів. У 1770-х рр. у Львові, що разом
з Галичиною відійшов до складу Австрійської імперії, цю п’єсу знаходимо
в репертуарі перших польських мандрівних труп, які поруч із австрійськими виступали
в місті. Згодом, у ХІХ столітті, її регулярно виставляли тут на професійній
сцені як австрійського, так і польського театрів. Зокрема, можна припустити,
що у виставі «Отелло» 1817 р. у польському театрі під орудою Я. Н. Камінського
заголовну роль виконував прем’єр цієї трупи, актор-трагік А. Бенза. Окремої
уваги заслуговують гастрольні виступи у Львові відомого італійського трагіка
Е. Россі (1879 р.).
На території України, що входила до складу Російської імперії, глядач познайомився
із цим твором у російських перекладах (перший — з французької —
здійснено 1808 р.). Зокрема, відомо, що знаний український актор К. Соленик,
який працював у трупі Штейна, виконував в «Отелло» роль сенатора Граціано.
Провідний актор трупи Л. Млотковського М. Рибаков у гастрольних виставах за
участю П. Мочалова (1838 р.) грав роль Касіо. Згодом він виходитиме вже в ролі
Отелло у виставах російських труп на теренах України.
Важливою подією у культурному житті Російської імперії стали виступи в ролі
Отелло славетного негритянського актора А. Олдріджа (майстерністю його
гри захоплювався, зокрема, Т. Шевченко). Гастролюючи в Росії тривалий час,
у 1861–1966 рр., А. Олдрідж неодноразово виїздив із виставами на територію сучасної
України, виступаючи перед глядачами Києва, Харкова, Одеси, Житомира
та інших міст.
Вперше на українській сцені трагедію «Отелло» втілив О. Загаров — 1923 р.
у львівському театрі товариства «Українська бесіда». За версією М. Гарбузюк,
режисер запропонував допрацювати архаїчний як на той час переклад
П. Куліша молодому літературознавцю та шекспірознавцю М. Рудницькому.
Натомість М. Рудницький приніс власну версію перекладу — значно сучаснішу
та сценічнішу. Крім того, він прочитав у театрі лекцію «Як виглядав шекспірівський
театр».
Прем’єра вистави відбулася 16 червня 1923 р. У єдиній рецензії на виставу
критик М. Кедрин підкреслив значення мистецької події: «Те, що Шекспір вперше
ввійшов до репертуару української сцени, є домінуючим моментом над усіма
іншими думками. З хвилини, коли в аудиторії національного театру заговорили
герої Шекспіра, Мольєра, Ібсена — національний театр перейшов ту прогалину,
яка не допускає широку театральну публіку до джерел світової культури» 1 .
Концепцію вистави сьогодні, за відсутності достатньої кількості матеріалів,
зокрема рецензій, важко окреслити уповні. Має рацію історик театру
О. Боньковська 2 , коли вважає, що наступна теза М. Кедрина стосується не лише
літературного твору, а й ідейного вирішення самої вистави: « на тепер
безглузда ревність Отелло і «овеча відданість» Дездемони програють на користь
пекельної злоби і жаги помсти Яго» 3 .
У виставі, де О. Загаров був і режисером і виконавцем головної ролі, значно
виразнішим та вагомішим постав не Отелло, а Яго у виконанні Й. Стадника, поданий
актором «могутньо і монументально». Щодо роботи О. Загарова, то він
з труднощами опанував великий за обсягом текст ролі, перебував у не найкращій
фізичній формі, грав «будучи хворим і не міг володіти голосом і жестами
так плавно й послідовно, як це робить звичайно» 4 . Завадив сприйняттю вистави
і сповільнений темпоритм — адже граючи шекспірівський твір майже без купюр,
театр запропонував глядачеві виставу тривалістю понад п’ять годин.
К. Рубчакова (Дездемона) відтворила традиційний пасивний образ своєї героїні,
гостре несприйняття критика викликав молодий М. Крушельницький, витлумачивши
Родріго у трагікомічному плані. У виставі також працювали молоді
В. Блавацький (Брабанціо), Я. Барничева (Емілія), О. Остоя (Касіо).
* * *
Першим «справді значним внеском у справу освоєння українським театром
драматургії Шекспіра» вважають постановку, здійснену П. Саксаганським
1926 р. у театрі ім. М. Заньковецької 5 .
Підготовка вистави розпочалася восени 1925 р. До роботи режисер узяв власний
переклад трагедії (свого часу він ставив її на домашній сцені, натхненно
1
Кедрин М. [Іван Рудницький]. Уїльям Шекспір: Отелло. Трагедія на 5 дій, переклад
М. Рудницького. Постановка О. Загарова // Діло. — 1923. — 16 черв.
2
Боньковська О. Львівський театр товариства «Українська бесіда». 1915–1924. —
Львів, 2003.
3
Кедрин М. [Іван Рудницький]. Уїльям Шекспір…
4
Там само.
5
Ваніна І. Шекспір на українській сцені: Нарис. — К., 1958. — С. 43.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
294
юлія раєвська, майя гарбузюк, анна липківська В. ШЕКСПІР «ОТЕЛЛО»
295