Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

вистав у Берліні, Мюнхені, Гамбургу, Веймарі. До 60-річчя автора п’єса була поставлена
у Мейнінгенському театрі (режисер — Ф. Бенневіц).
Одразу після написання «Тригрошова опера» зазнала широкого європейського
визнання: 1929 р. у паризькому театрі «Монпарнас» її поставив Г. Баті, 1930 р.
— О. Таїров у московському Камерному театрі, на початку 1930-х — Л. Шіллер
у Варшаві, у 1934 р. — Е. Буріан у Празі (він повернеться до твору 1956 р. у театрі
«Д–34»), у 1955 р. — Дж. Стрелер у Римі, у 1956 р. — С. Венемекер у лондонському
«Ройял Корт».
Українські театри звернулися до творчості Б. Брехта у 70-ті рр. XX століття
— через півстоліття після написання «Тригрошової опери». Але за цей час вона
вочевидь не втратила своєї актуальності. Вона все ще розповідала глядачам
про сучасну їм дійсність: про «королів», які заправляють долями мільйонів їм
підвладних, про небезпечну силу демагогічних гасел, якими політики озброюють
маси, про потворне обличчя колоніального мілітаризму тощо. У зверненні
«До радянських глядачів» Б. Брехт сам влучно підкреслив значимість своїх п’єс:
«Можливо, для розв’язання безпосередніх, болючих, повсякденних проблем вони
нічого не дадуть або дадуть мало Нові ідеї дістають найчіткіше визначення
в боротьбі зі старими ідеями» 1 .
Утім, коли до роботи над «Тригрошовою оперою» Б. Брехта взявся Харківський
український драматичний театр ім. Т. Шевченка, стало очевидним, що І. Гріншпун
вирішив закцентувати саме пародійну стихію брехтівського твору, його критичний
потенціал щодо псевдоромантичних мелодрам та лібрето до комічних опер.
Тому враження, яке залишала харківська вистава — яскраве, багатокольорове,
пронизане стихією народного балагану й карнавалу видовище.
На сцені жив за своїми законами світ, де гроші замінюють кохання, совість, честь,
в якому все продається і все купується, а людина знеособлюється, губить свою індивідуальність
і стає часткою натовпу. Персонажі у спектаклі відрізнялися один від
одного лише за зовнішніми ознаками або за одягом. Елегантний, вишукано вдягнений
Мекхіт, обірвані члени його шахрайської зграї, навіть патер Браун — всі вони
з успіхом могли б обмінятися одягом, їхня сутність при цьому не змінилася б.
Так само легко трансформувалися деталі оформлення: один щит замінювався
на інший, згори донизу опускалися і застигали нерухомо манекени… А під ними
жила своїм життям пістрява юрба мешканців Сохо.
На початку дії у темряві пролунали удари гонгу, в них вплелася мелодія зонгу
про Акулу… За мить спалахнуло світло — «Зонг про Акулу» виконувала різнобарвна
юрба — натовп таких собі знеособлених постатей. З’явився Меккі —
В. Маляр — велична хода, витончена пластика, холодна, самовпевнена посмішка.
1
Брехт Б. Театр: В 5 т. — М., 1965. — Т. 1. — С. 206.
Б. Брехт «Тригрошова опера».
Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка, 1975. Сцени з вистави
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
694
любов федченко, анна липківська Б. БРЕХТ «ТРИГРОШОВА ОПЕРА»
695