Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва
Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва
Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва
You also want an ePaper? Increase the reach of your titles
YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.
мав активне суспільне звучання, то вистава «заньківчан» відзначалась не менш<br />
активною ідеологією. «В цій п’єсі,— писав Б. Романицький напередодні прем’єри,<br />
— ми бачимо прекрасну натхненну пісню про мужність і духовну красу благородних<br />
людей, про глибоку трагедію пасивної боротьби з міщанським оточенням, про<br />
незламну й пристрасну любов до життя і праці. Ясність, незламність і мужність<br />
характерів героїв, з одного боку, і неспроможність боротьби з міщанським оточенням,<br />
з другого боку, підказали нам трагедійне трактування п’єси» 3 . Водночас<br />
постановник прагнув, аби « безжально розтоптані надії, молодість, краса<br />
сестер » викликали у глядній залі « не безсилі сльози і зіт хання <br />
а навпаки — почуття гніву, ненависть до пошлої, низької дійсності тих часів, що<br />
виштовхувала чесних людей за борт життя, знищувала в них високе, прекрасне,<br />
прирікаючи на бездіяльне і безцільне існування » 4 .<br />
Насамперед це трактування чеховської драми відбилося у надзавданні трьох<br />
провідних жіночих образів. Так, за постановником, Маша — «прагне кращого<br />
життя», Ірина — «спрямована у майбутнє», Ольга — «настроєна оптимістично».<br />
«Б. В. Романицький, — згадувала Л. Кривицька — виконавиця ролі Ольги, — дуже<br />
дбав про те, щоб тугу за кращим життям скеровувати не до відчаю, а до переростання<br />
її в мрію про світле й радісне майбуття» 5 . Ось чому режисер наполягав<br />
на тому, щоб у монолозі старшої сестри «Музика грає…» не звучали мінорні ноти.<br />
«Треба, — казав він, — вкласти в цей монолог заряд життєствердного гуманізму»,<br />
який «відповідає життєлюбній манері А. П. Чехова» 6 .<br />
Стосовно технологій відтворення на кону чеховських <strong>текст</strong>ових структур, то тут<br />
творча група «заньківчан» старанно використовувала ті, що у другій половині минулого<br />
століття звично називалися «кращі традиції МХАТ щодо сценічного втілення<br />
чеховської драматургії». Л. Кривицька дешифрувала це так: «Завдання полягало<br />
в тому, щоб відчути й донести до глядача, як казали Станіславський і Немирович-<br />
Данченко, під<strong>текст</strong>и, або підводну течію твору, тобто за зовнішньою драматичною<br />
дією п’єси, за буденщиною й повсякденними розмовами людей про життєві справи,<br />
за вчинками персонажів показати красу російських людей, їх душевне багатство» 7 .<br />
Оскільки основна увага постановника була скерована на виконавський ансамбль,<br />
на те, аби досягти «філігранної розробки образів» чеховської драми 8 ,<br />
«заньківчанські» «Три сестри» не відзначились ні сценографічним, ані музичним<br />
3<br />
Вільна Україна. — 1946. — 13 бер.<br />
4<br />
Кривицька Л. Повість про моє життя. — К., 1958. — С. 89.<br />
5<br />
Там само. — С. 89.<br />
6<br />
Там само.<br />
7<br />
Кривицька Л. Повість про моє життя. — С. 89.<br />
8<br />
Завадка Б. Борис Романицький. — К., 1978. — С. 98.<br />
рішенням. Події п’єси розгорталися<br />
у тривіальному сценічному павільйоні,<br />
а музика впродовж спектаклю звучала<br />
тільки у тих місцях, де на це є вказівки<br />
у ремарках (фактично прозвучали дві<br />
мелодії для скрипки).<br />
Також не можна сказати, що спектакль<br />
характеризував вибагливий режисерський<br />
малюнок. Внутрішню драму<br />
че ховських персонажів — «людей<br />
чистих, благородних» — Б. Романицький<br />
розумів як конфлікт між їхнім<br />
«світлим прагненням і черствістю<br />
міщанського життя» 9 . Водночас «обивательську<br />
пошлість оточення, яка давить<br />
на людей», глядач львівської вистави<br />
лише «гостро відчував», але «не<br />
стикався з нею на сцені». Тобто «вона<br />
— за сценою, дана фоном» — «темним,<br />
але не вбивчо-песимістичним» 10 .<br />
Свідки «заньківчанських» «Трьох<br />
сестер» особливо наголошували на тому,<br />
що виставу «зроблено без підкрес-<br />
академічний український драматичний театр<br />
А. Чехов «Три сестри». Львівський<br />
лення окремих сцен, єдиним подихом, ім. М. Заньковецької, 1946. Ірина — Н. Доценко,<br />
єдиним стилем» 11 . Виходить, що конфлікту<br />
як такого тут не було, адже він<br />
Ольга — О. Кривицька, Маша — В. Любарт<br />
би суперечив бажанню режисера «опоетизувати» чеховських персонажів, щоби<br />
спектакль про них «звучав, як пісня» 12 .<br />
Проте така активна відмова від власне чеховських акцентів у драмі (згадаймо<br />
хоча б про те, що драматург неодноразово запевняв очільників МХТ, що написав<br />
комедію і навіть водевіль) невідворотно вела до суперечки з авторовим поглядом<br />
на персонажів. Насамперед бадьора, оптимістична тональність вистави<br />
фактично стерла доволі істотну грань між громадянськими позиціями Вершиніна<br />
і Тузенбаха. Натомість Вершиніну — І. Овдієнку й Тузенбаху — В. Данченку були<br />
9<br />
Там само. — С. 99.<br />
10<br />
Там само.<br />
11<br />
Там само. — С. 100.<br />
12<br />
Там само. — С. 100.<br />
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»<br />
568<br />
марина гринишина, анна липківська А. ЧЕХОВ «ТРИ СЕСТРИ»<br />
569
Change language