Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

(темрява, червона смуга на заході — як рана, велике мертве дерево, похмурий
силует вежі), печера відьом (зелені пасма моху, мінливе світло вогнища) і замкові
інтер’єри (важкі склепіння, груба кладка, зеленувато-рудий камінь» 33 . Автор
небезпідставно робив із цього висновок, що атмосферу таємниці, злочину, врешті,
трагедії художник відтворював суголосно постановникові — переконливо
та влучно.
В. Василько перед початком роботи над «Макбетом» мав переконатися у належній
творчій підготовці трупи (в її складі перебували актори, здатні гідно відповісти
на серйозні мистецькі виклики). Насамперед, режисер міг бути певним
щодо Л. Гаккебуш — видатної трагедійної актриси, єдиної в Україні виконавиці
ролі леді Макбет, яку вона готувала разом із Л. Курбасом. Стосовно виконавця
головної чоловічої ролі В. Василько зауважив: «Макбет — В. Добровольський за
всіма акторськими даними відповідав складному образу Шекспіра. Тональний,
пластичний малюнок ролі, диференціація станів у відмінах характеру, проникнення
в глибини психології дійової особи у виконанні актора злилися в єдине ціле
трагедійного образу саме роль Макбета була тою вершиною, яка ствердила
талановитого актора в його майстерності» 34 .
Про решту персонажів критики згодом висловлювалися стриманіше, зрідка
— негативно; приміром, так писали про Г. Чайку, якому не пощастило розкрити
складну й неоднозначну особистість Банко. Його персонаж, у дотепному тлумаченні
рецензента, втілював «абстрактно уявлену «благородну доброчесність»,
«благородний гнів», «благородне страждання», «благородне благородство» 35 .
Якщо акторське виконання Г. Чайки хибувало на схематизм, то прийоми, до яких
звертався М. Орловський, створюючи образ Дункана, виявилися недоречно побутовими,
через що його герой поставав на кону таким собі «солоденьким і обмеженим
дідуганом» 36 . Критично оцінюючи роботу цих та інших виконавців, рецензенти
водночас виявляли прихильність до Ю. Розумовської, Г. Петровської,
Л. Кондрашкіної (відьми), К. Євтимович (Геката), О. Срібного (воротар).
Переважна більшість критиків зауважувала, що постановник, попри всі заяви
щодо першорядного значення політичних мотивів, найбільшу увагу зосередив
на психологічних аспектах стосунків героїв В. Добровольського та Л. Гаккебуш.
Звичайно, така скерованість режисерської думки не завадила викриттю тиранії,
однак центром вистави, врешті, стають взаємини Макбета та леді Макбет.
33
Довбищенко В. Про «Макбета» В. Шекспіра в Сталінському театрі // Театр. — 1938.
— № 4. — С. 15.
34
Василько В. Театру віддане життя. — С. 321.
35
Довбищенко В. Про «Макбета». — С. 17.
36
Там само. — С. 20.
Історія злочинного подружжя була не лише фокусом, але й найґрунтовніше
розробленою темою вистави із домінуванням у ній мотиву «злочину та кари».
Для В. Василька думка про неминучість відплати за скоєне зло, концентруючись
на постатях центральних персонажів, визначала зміст вистави. Особливо режисера
цікавила «трансформація» кари у самопокарання.
Обоє виконавців центральних ролей рухалися в цьому напрямку різними
стежками, і, слід наголосити, — з різною фаховою вправністю. Критики, приміром,
зауважили, що через бажання якомога швидше «викрити» свого героя
менш досвідчений В. Добровольський спочатку не був надто переконливим.
З моменту появи на кону він уже «носить у собі люту заздрість і криваві злочини,
тобто актор грає результат, те, до чого повинен прийти значно пізніше,
внаслідок складних душевних перипетій» 37 . Мабуть, через це рецензент закидав
В. Добровольському моментальне й беззастережне «підкорення» відьомському
«впливові». Автор статті не розумів, навіщо актор поспішає «викривати» свого
зовні ставного, вродливого Макбета, якого так прикрашали білі пасма сивини
у пишному смоляному волоссі.
Стратегія ролі леді Макбет була інакшою. Досвідчений майстер, Л. Гаккебуш,
звертаючись до цієї ролі вже не вперше, шукала нові можливості тлумачення героїні.
Це не лишилося непоміченим її прихильниками. Зокрема Ю. Смолич, порівнюючи
всі варіанти образу леді Макбет у виконанні Л. Гаккебуш, висловив дуже
влучні зауваження. На його думку, першу з них актриса грала у романтичному
ключі «як молоду жінку в розквіті молодої жіночої пори І трагедійною
темою була її любов — самопожертва в ім’я коханого чоловіка, а далі — усвідомлення
свого злочину». В спектаклі 1924 р. це була вже дозріла жінка, «якою керує
тільки честолюбство та жадання влади. Леді Макбет розкривалася натурою
жорстокою, а зовні — мало не потворною. І трагедія її — то була трагедія неудачі,
втрати, її чарівність цілком поглинуло оте честолюбство, а поривання
до влади — знищило її». У виставі 1938 р. Ю. Смолич закцентував насамперед
радикальну зміну віку героїні, яка тепер була вже помітно старшою за чоловіка.
Цього разу вона поставала закоханою «в нього спопеляючим, запаморочливим,
хворобливим, навіть ревнивим і жадібним коханням, останнім коханням старіючої
жінки, що передчуває своє прощання з жіночністю, отже, й втрату коханого
чоловіка віддана чоловікові до кінця, готова на все, щоб зберегти його біля
себе, і самий злочин (убивство) вже, мабуть, не відігравало для неї такої ролі в її
трагедії; честолюбство й жадання влади для чоловіка — то були лише способи
завоювати його любов» 38 .
37
Там само. — С. 15.
38
Смолич Ю. Перша актриса // Про театр. — С. 164–165.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
200
наталія кузякіна, наталя єрмакова В. ШЕКСПІР «МАКБЕТ»
201