Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

К. Хом’як, підкреслюючи в характері старшої доньки Катерини риси лицемірки,
водночас давала зрозуміти, якими багатими внутрішніми силами — волею,
інтелектом, глибоким розумінням світу — наділена її непересічна натура. Як пише
тогочасний рецензент, «сформувавшись в умовах капіталістичної культури,
Катерина є не лише породженням часу і суспільства — вона також їхня жертва.
Глядача не тільки обурюють її мерзенні вчинки, він розуміє й її справжні страждання:
на ранок після весілля героїня з гірким відчаєм переконується у марності
своїх сподівань на сімейне щастя» 23 . Егоцентрична, напориста, винахідлива
і жадібно-послідовна, розумна і витончено-хитра у взаєминах зі своєю мамою,
Безбородьком, Сулейманом та сестрами і ріднею, Катерина — К. Хом’як не здавалася,
навіть потерпівши фіаско у гонитві за грішми та багатством, була незламна
і сильна 24 .
Про її Катерину львівська преса писала: «Найбільш довершеним сценічним образом
серед сестер Річинських на наш погляд, є у виставі найстарша — Катруся
. Насамперед артистка подбала про те, щоб надати Катрусі життєвої вірогідності,
показати її звичайною галицькою дівчиною з усіма притаманними їй рисами
— манерою поведінки, інтонаціями мови тощо. Все це артистка відтворює
настільки точно, що коли ви дивитеся на її Катрусю, вам починає здаватися,
ніби ви десь бачили цю дівчину — в Коломиї чи Снятині, в Сокалі чи, може,
в Дрогобичі. Та поступово за цією звичайною, навіть до буденності, зовнішністю
вимальовується внутрішнє обличчя Катрусі — потворне обличчя викінченої негідниці.
Нема в неї ні моральних принципів, ні бодай елементарної порядності.
Все можна, все дозволено, аби було зручно й вигідно. Її аніскільки не бентежить
доля матері, сестер, єдина її мета — вирватися з цього дому, над яким нависли
чорні хмари, й влаштувати своє життя. Як знаряддя для здійснення своїх егоїстичних
намірів вона облюбувала доктора Безбородька — людину грубу, прямолінійно
брутальну, але з «перспективами». Щоб «заволодіти» Безбородьком,
до якого вона, до речі, не відчуває нічого, крім глибокого презирства, Катруся
ладна на все, навіть принести в жертву своїй меті дівочу честь сестри. Актриса
веде свою роль дуже м’яко, тактовно, вона не викриває, не картає своєї Катрусі,
вона просто показує нам її справжню суть» 25 .
К. Хом’як грала роль Катерини Річинської з 1969 р. (до того вона грала у цій
виставі пані Чуйгукову), проте пізніше актриса «перебрала» від Н. Доценко роль
Олени Річинської. Про неї сама актриса казала: «Коли я відчуваю м’якість, де-
23
Сечин В. Время и семья Ричинских… — С. 66.
24
Шумейко Г. Скромна обраниця театральної музи з великим ім’ям — Катерина //
Вільнянський В. Катя Хом’як: В театрі і житті. — Донецьк, 2002.
25
Вільнянський В. Катя Хом’як: в театрі і житті.
лікатність, лірику персонажа, у мене душа співає». Призначення ж актриси
на цю роль львівська критика оцінювала так: «Улюблена в Галичині, добре знана
в Україні новітня класика одержала нове дихання, пронизливу безборонність,
особливу жіночу м’якість і теплоту нової пані Річинської» 26 .
Злим генієм родини Річинських ставав Рафаїл Суліман, роль якого виконував
сам Б. Антків. Улесливо, навіть ніжно він сплітав навколо своїх жертв павутиння
боргів та інтриг, понад усе цінуючи тьмяний блиск золота, раболіпно схиляючись
перед ним — до того, як сам став жертвою, вперше вражений справжнім
коханням.
Неля Річинська (Л. Кадирова) для Сулімана спочатку — всього лише жива коштовність.
Витончена, красива і тому варта високої ціни. Він і не шкодує задля неї
грошей — тільки якою ж нікчемною виявляється їхня вага!.. Маклер розгублений.
Він в люті. В покорі. Хижак, що за лагідною усмішкою, за покірливою позою
ховав єдину пристрасть — нездоланний інстинкт користолюбства, сам б’ється тепер
у тенетах розмаїтих почуттів. І врешті-решт зрікається всього, крім любові.
Так, у фіналі Суліман Б. Антківа ніжний та добрий не заради маскування. Він,
несподівано для самого себе, покохав. Та запізно. Жалюгідною, безпорадною
гримасою обертається невміла усмішка Сулімана. Надто довго жив він подвійним
життям, щоби мати змогу що-небудь змінити.
У «Сестрах Річинських» актор доводив, що відсутність великої мети спустошує
людську долю і веде до поразки 27 .
Р. Іванничук згадує: «Прекрасно грала Катерина Хом’як! І дуже добре виконував
роль її мужа Святослав Максимчук. Але короною усієї вистави явилася
роль Сулімана у виконанні самого Анткова. Антків був вже старший чоловік.
А довелося йому грати роль молодого єврея-маклера, закоханого в наймолодшу
сестру Нелю. Нелюську… І він так грав, що молодий не зумів би, і ніхто не думав
про його поважний вік. Роль Сулімана неоднозначна, Вільде виписала трагедію
іновірця, що живе у християнському середовищі. Він закохався у християнку, але
не може одружитися, бо ж єврей, а вона донька священика» 28 .
Загалом, за свідченням В. Сєчіна, «режисер та актори звернули увагу передовсім
на те, що об’єднує всіх Річинських, адже сам сюжет, розвиток подій з очевидністю
протиставляє героїв. Ось чому у цій виставі так легко почувалися навіть
ті актори, яким належали невеликі тексти (В. Полинська в ролі тітки Клавді,
26
Цитується вислів Мирослави Оверчук з кн.: Вільнянський В. Катя Хом’як: в театрі
і житті.
27
Вірина Л. Ой, літа орел!.. // Укр. театр — 1970. — № 2. — С. 18–19.
28
ІІваничук Р. Театр моєї душі: Інтерв’ю Ніни Бічуї // Просценіум. — 2007. —
№ 2/3 (18/19). — С. 96.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
668
ельвіра загурська І. ВІЛЬДЕ «СЕСТРИ РІЧИНСЬКІ»
669