Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва
Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва
Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва
Create successful ePaper yourself
Turn your PDF publications into a flip-book with our unique Google optimized e-Paper software.
більше — нас, командний склад армії. У художній формі розкривався конфлікт<br />
застарілих уявлень про ведення війни з новою стратегічною майстерністю, що<br />
впевнено утверджувалася на полі бою. Питання стояло так: або воюй по-новому,<br />
або тебе розіб’ють. Це була сувора школа переучування. Треба було рішуче відмовитися<br />
від застарілих способів ведення війни, що не виправдали себе; потрібні<br />
були: творчість, мудрість і гнучкість! Це був процес благотворний для наших<br />
Збройних Сил. Але він торкався живих людей і не завжди проходив безслідно.<br />
Публікацію «Фронту» в газеті «Правда» деякі зустріли як замах на авторитет<br />
командуючих. Я знаю, в Ставку йшли телеграми з вимогами: «Негайно припинити<br />
шкідливу публікацію». Але важливий процес оновлення набирав сили.<br />
Торжествувала відома істина: у вирішальні хвилини життя висуває кращих виконавців<br />
своїх задумів. Війна переучувала і вирощувала нових талановитих полководців<br />
радянської військової школи» 1 .<br />
«Фронт» відразу розійшовся по театрах СРСР. Серед московських театрів був<br />
МХАТ ім. М. Горького, Малий театр, Театр ім. Є. Вахтангова, Центральний театр<br />
Радянської Армії, Театр ім. Мосради, Театр ім. Ленінського комсомолу. П’єса<br />
увійшла в репертуар тридцяти українських театральних колективів, а також багатьох<br />
драматичних театрів країни. Наступного року п’єса отримала Сталінську<br />
премію І ступеня.<br />
Сценічне життя «Фронту» розпочалося 19 жовтня 1942 р. в Московському<br />
театрі ім. Ленінського комсомолу, де п’єсу О. Корнійчука поставив І. Берсенєв.<br />
Першим серед українських колективів драму О. Корнійчука втілив колектив<br />
Київського театру ім. І. Франка, що працював у Семипалатинську (прем’єра —<br />
5 листопада 1942 р.).<br />
Режисер Г. Юра разом з художником М. Драком «одягли» сцену у зеленуваті<br />
сукна, немов у військову форму, прикрасивши портал орденом Вітчизняної війни<br />
І ступеня — символом героїзму радянських воїнів. Звільнивши сценічний простір<br />
від будь-якої побутової деталізації, звівши все оформлення до кількох необхідних<br />
речей — велика стратегічна карта в центрі, стіл, крісла, стільці — постановник<br />
зосередив головну увагу на акторах, на розкритті характерів і конфлікту між<br />
командуючим фронтом генералом Горловим та командуючим армією генералом<br />
Огнєвим.<br />
Саме біля карти розгорталися їхні зіткнення. Відтак двобій протилежних концепцій<br />
воєнної стратегії набував конкретності. Пекучі <strong>проблем</strong>и, про які так темпераментно,<br />
навіть відчайдушно сперечався з гордовитим, впевненим у своїй силі,<br />
зарозумілим Горловим (О. Ватуля) щирий, відкритий Огнєв (В. Добровольський),<br />
розв’язувалися і в окопах, зокрема і в підрозділі сина командуючого, мужнього,<br />
1<br />
Василевский А. М. Дело всей жизни. — М., 1978. — С. 239.<br />
безкомпромісного лейтенанта Сергія<br />
Горлова (Є. Пономаренко).<br />
Театр переконливо показував, як<br />
безглузді, необґрунтовані, не підкріплені<br />
науковим розрахунком і знанням<br />
сучасної військової стратегії накази<br />
Іва на Горлова, що полюбляв повторювати:<br />
«Війна — це ризик, а не арифметика!»<br />
— вели до загибелі юного<br />
ко ман дира Сергія Горлова та його<br />
друж но го, об’єднаного непорушним<br />
ін тернаціональним братерством підроз<br />
ділу, в якому пліч-о-пліч воюва ли<br />
сибіряк Башликов (М. Панасьєв), украї<br />
нець Остапенко (Ю. Величко), казах<br />
Шаяметов (М. Степаненко) і грузин<br />
Гомелаурі (П. Шкрьоба).<br />
Сцени в окопах, серед засніженого<br />
степу з похиленим телеграфним<br />
стовпом і самотнім деревом, де з вражаючою<br />
силою вияскравлювалися<br />
непохитна мужність і безприкладний<br />
людський героїзм, підіймалися до вражаючого<br />
уособлення всенародної визвольної<br />
боротьби проти фашистських український драматичний театр ім. І. Франка, 1942.<br />
О. Корнійчук «Фронт». Київський академічний<br />
загарбників. Критика вважала саме ці<br />
Огнєв — В. Добровольський<br />
пройняті глибоким драматизмом епізоди<br />
найбільш зворушливими і сильними у «франківській» виставі.<br />
Г. Юра створив гостропубліцистичний спектакль, в якому, однак, велика увага<br />
приділялася психологічно достовірній розробці характерів персонажів, деталізації<br />
сценічної поведінки кожного героя, заглибленню в його внутрішній світ.<br />
Постаті генерала Горлова і його оточення змальовувалися стримано, виразно,<br />
чітко, без надмірного захоплення сатиричними і гротесковими барвами. Разом<br />
із виконавцем цієї ролі О. Ватулею режисер навіть дещо сатиричний образ Івана<br />
Горлова розкривав у всій його психологічній складності та суперечливості характеру,<br />
уникаючи однозначності і шаржування. Зовні підтягнутий, вольовий,<br />
рішучий, впевнений у власній силі Іван Горлов О. Ватулі переоцінював власний<br />
досвід, хизувався своєю неосвіченістю: «Солдати не пишуть, а воюють!».<br />
Самовпевненість, що з’явилась у нього ще в роки громадянської війни, за важала<br />
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»<br />
538<br />
юрій станішевський О. КОРНІЙЧУК «ФРОНТ»<br />
539
Change language