Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

З того непринадного матеріалу Петрицький створив чудове оформлення «Едіпа»,
яке було надзвичайно лаконічне і гостре за емоційним впливом на глядача
Особливо впадала в очі червоно-багряна завіса, яка, ритмічно рухаючись поміж
колонами, підсилювала сприйняття глядачем хору у виставі — сцену благання
народу» 5 .
Декорації «Едіпа-царя» складалися із шести білих колон під портиком (плюс
дві бічні) та жертовника, три ряди сходів перед палацом увиразнювали рельєф
ігрового майданчика. Масштабом архітектурних об’єктів «бралися до уваги» пропорції
людських фігур: хору у коротких бязевих хітонах, головних персонажів,
одягнених у схожі, проте, пишніші хітони та декоративно щедро оздоблені плащі.
Архітектурні елементи у цій системі відігравали, сказати б, конструктивностабілізуючу
роль, а строї та багрова завіса — динамізуючу. Темно-сірий бязевий
«радіус» замикав простір, базовий колорит якого складали сірий, білий
та червоний кольори.
А. Петрицькому пощастило «досягнути такої рельєфності в перспективі, що
здавалося, нібито колонада їде в туманну далечінь горизонту. Світлові ефекти,
які подавалися в строго продуманій гамі, доповнювали психологічний малюнок
драми. Від білого і радісного рожевого переходили вони часом в сумні червоні,
а в найвищому пункті драми — в жахливо фіолетові з якимсь сірим, безнадійним
відтінком» 6 . Складна світлова палітра не лише щохвилини увиразнювала
благородну простоту архітектурного «модуля», але й відбивалася на сценічній
дії, гармонізуючи візуальні, аудиальні, емоційні плани «Едіпа-царя». Такого єднання
всіх образних чинників у першій послідовно умовно-стилістичній виставі,
насправді, годі було чекати.
Зорові та звукові образи нової молодотеатрівської постановки «резонували»
у діях хору — чотирнадцяти акторах і актрисах, які постійно перебували на сценічному
майданчику. На їхню пластику відчутно впливали ритм та мелодика віршованого
тексту, уможливлюючи належний темпоритм мізансцен. Пластичне
рішення вистави дозволило В. Василькові стверджувати, що «Курбас виступав
як режисер-хореограф високого класу. Як скульптор він ліпив із поз і жестів
складні комбінації. Над усім панував надзвичайно чіткий ритм. Хоч музики
у постановці не було, але вистава була надзвичайно музикальною за своїм внутрішнім
ритмом, музикою в голосоведенні і пластиці» 7 . Крім того, постановник
виявився ще й вправним хормейстером — поетичне слово могло «виливатися ри-
даннями, стогоном, зойком, нюансами зітхань» 8 . Усі голоси хору були розписані
по партіям залежно від регістрів та тембрального забарвлення. Звукова фактура
утворювалася «гудінням чоловічих голосів», «високим сопрано» дівчат, «м’яким,
баритональним тембром» голосу Едіпа — Л. Курбаса. «Учасників хору він сам
розподіляв за відтінками голосів і вправно використовував усю широчінь вокального
діапазону», — згадувала П. Самійленко 9 .
Вистава стає серйозною спробою режисера екстраполювати закони побудови
музичного твору на твір драматичний. У «Едіпі-царі» вперше у національному
театрі «хаос людських переживань, піднесення і падіння душ, трагедія їх, одвічна
боротьба людини з волею богів, все це втілено «М. Т.», а точніше — головним режисером
Л. Курбасом — в музикально ритмічних формах; цілій п’єсі з її вічною
мораллю, з її стихійними страстями людської душі — дана, так би мовити, ритмічна
концепція. Оце і єсть ідея постановки» 10 . Не в останню чергу такого ефекту
вдалося досягти регулярним фаховим тренінгом. За згадкою С. Бондарчука, ще
до знайомства з Л. Курбасом майбутні молодотеатрівці віддали належне захопленню
Ф. Дельсартом — відомим дослідником законів виразності людського
тіла, та настановам його російського послідовника С. Волконського 11 . Л. Курбас
цей інтерес заохочував — усе, що підживлювало творчу активність акторів, завжди
знаходило у нього підтримку.
Існували також інші «фактори впливу» на естетичний зміст вистави. Згодом
серед таких чинників Л. Курбас називатиме експресіонізм. Симптоматично, що
кілька місяців по прем’єрі «Едіпа-царя» у часописі «Мистецтво» ним була надрукована
стаття «Нова німецька драма», де йшлося про естетичні засади нової
мистецької течії. Їхнє «відлуння» знаходимо й у спектаклі за Софоклом, особливо,
за виразом автора, у сенсі «ритуальності та екстатичності дії».
Жанрова природа вистави викликала загальний інтерес. Проблема полягала
не лише у браку досвіду сценічного опрацювання саме античного твору. Майже
всю попередню добу існування українського театру трагедія як така, з точки зору
владних інститутів царської Росії, була для нього «не бажаною», через що,
фактично, не з’являлася на українському кону десятиліттями. Працюючи над
твором Софокла, Л. Курбас мав на меті докорінно змінити цю ганебну ситуацію,
створити дуже важливий культурний прецедент.
Приступаючи до постановки, він спробував гармонізувати феномени «трагічного»
і «прекрасного», задля чого знову звернувся до досвіду музичної культури.
5
Терещенко М. Крізь лет часу. — К., 1974. — С. 150.
6
Васильєв Б. Ідея театральності і її відбиток в «Молодому театрі» // Молодий театр.
— С. 73.
7
Василько В. Театру віддане життя. — С. 124.
8
Самійленко П. Незабутні дні горінь. — К., 1970. — С. 44.
9
Там само. — С. 46.
10
Савченко Я. Цар Едіп. // Відродження. — К., 1918. — 7 листоп.
11
Див.: Бондарчук С. «Молодий театр» // Молодий театр. — С. 111.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
158
наталя єрмакова СОФОКЛ «ЕДІП-ЦАР»
159