Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

одяг, хрестилися, танцювали (для постановки танців молоді на Сретення біля
корчми А. Бучма рекомендував Я. Чуперчука — знавця різних форм гуцульського
фольклору, згодом керівника славетного ансамблю «Трембіта»). Поставлений
ним «аркан» з примовками та змінами темпоритму став класичним взірцем.
* * *
Під тиху гуцульську пісню розсувається завіса. Важко нависає над хатою
Задорожних засніжений дах (художник М. Уманський). Ліворуч світиться вогонь
у печі з мальованих кахлів, створюючи спокійний теплий затишок. Анна
(Н. Ужвій) із сусідкою Настею (В. Бжеська) стоять біля печі. А по всій хаті сидить
молодь — вечорниці. Та вже напрацювалися, натанцювалися і тепер зайняті хто
чим. Хлопці вишивають і щось роблять зі шкіри, тихо співають. Та ось жінкигосподині
подали миски з варениками. Ох, і налетіла на них молодь. А тоді юрмою
весело висипалися в двері, чемно прощаючись на ходу з хазяйкою…
Не будемо переказувати виставу у подробицях 1 , зупинимося на її окремих
фрагментах і деталях, особливо пов’язаних із грою А. Бучми, бо саме його
Микола став носієм основних змістовних «вібрацій» вистави. Насиченим був навіть
перший вихід артиста на сцену. Спробуємо його розшифрувати.
Ось Микола — А. Бучма вступає в хату — спиною. Це його хата — читаємо
ми в цьому русі — його поріг, висоту якого пам’ятають ноги. Він дбайливий господар,
намагається не випустити з хати дорогоцінного тепла. Увійшов і на мить
зупинився на порозі. Актор давав глядачам можливість роздивитись Миколу,
познайомитися з ним. Логічно зупинка виправдана тим, що тут, на порозі, закінчився
його довгий, важкий шлях. І раптом забракло йому сил, втома наздогнала
Миколу — А. Бучму.
На ньому довга, потерта гуня з піднятим каптуром (завірюха ж бо на вулиці),
стара бараняча кучма, розбиті, обмотані ганчір’ям чоботи, великі візницькі рукавиці
на мотузку. Перед глядачем була людина не великого достатку, але хазяйновита.
За поясом — сокира, під пахвою — батіг. Заробляв тим, що рубав дрова,
був далеко, їхав кіньми — пояснювали ці предмети.
Постояв, зігрів груди теплом рідної хати і почав неквапливо роздягатися:
трохи підняв руку — батіг впав на підлогу. Тут актор наче поставив крапку,
підбив одну дію (дорогу) та почав іншу. Його герой втомився і змерз до краю.
Кожний його рух — біль. Сунув під пахву одну рукавицю, затис, витяг руку.
1
Тим паче, що вона, на щастя, була зафільмована у 1952 р. (режисер І. Шмарук), і її
можна тепер переглянути. На жаль, плівка не передає того енергетичного дихання, яке
випромінює жива вистава, та й А. Бучма під час зйомок був уже невиліковно хворий (паркінсонізм),
крім того, виставу знімали короткими шматками, окремими планами.
І. Франко «Украдене щастя».
Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1940.
Микола Задорожний — А. Бучма, Анна — Н. Ужвій
Потім так само другу. Микола закляк від холоду. Тіло вже не здатне на дрібні
рухи — тільки на короткі й обмежені. Зашкарублими від холоду пальцями обірвав
з вусів крижинки намерзлого дихання. Струсив біля печі в куток. Тихо цокнули
вони об підлогу. І глядачі відчували, що їхав Микола — А. Бучма здалеку.
Мороз перехоплював подих, пушив коней інеєм, сніг боляче сік обличчя. Витяг
сокиру з-за пояса і не поклав, не кинув — випустив з рук. Долоню звело холодом
і втомою. Вага сокири перебільшила мізерні залишки сили. Актор зразу
експонував сокиру, яка «заграє» у фіналі: сокирою Микола зарубає Михайла.
Скоцюрбленими пальцями розмотав пояса, стяг з голови кучму, струсив з плечей
на підлогу кожуха разом з гунею. У І. Франка в ремарці так: « починає
обтріпувати сніг, стукаючи при тім об землю чобітьми Знімає гуню, потім
кожух і вішає на жердці ». А. Бучма не притопував, не щулився, не тер
долоні, не хукав на них, тобто не вживав жодної з тих зовнішніх, досить приблизних
і умовних позначень того, що людина змерзла. Задубілість тіла переконувала
більше.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
444
валентина заболотна, анна липківська І. ФРАНКО «УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ»
445