Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

співчуття саме такому персонажеві з боку глядачів старшого покоління; молодші
ж бо часто не знають, що Меркуціо загине).
«Чарівний кумир душі» Ромео (Віктор Степаненко) — майже Гамлет за силою
інтра- та екстравертних сповідань. До знайомства з Джульєттою він цілком занурений
у своє надхмарне, нещасливе та абсолютно безперспективне кохання.
Зустріч із нею змінює його життя, в яке приходить реальна любов, тож замість
депресії та гнітючих настроїв ми бачимо, як безмежна радість переповнює Ромео.
Пластика актора змінюється — тепер це пружина, натягнутий лук, заведена дзиґа.
Вінчання — пік його щастя. Надалі — смерть Меркуціо, вбивство Тібальта,
вигнання з Верони… Кульмінація образу Ромео, зневіреного у всьому, — у сцені
в келії Лоренцо: тут він по-дитячому беззахисний і схвильований, у стані істерики
та сум’яття почуттів. Зведений курок у першій дії — і куля зі зміщеним
центром у другій. Але юності, тим більше ранній, притаманна здатність, немов
маятникові, за коротку хвилю злітати до вершин полярних почуттів — і Ромео
біжить до Джульєтти, забуваючи про все на світі…
Особливим у виставі є місце отця Лоренцо (Олександр Ярема) — він більше
коментатор подій (як Гренгуар з «Notr-Dame de Paris»), ніж священик. Чи перехрестився
бодай раз на весь спектакль цей падре
Утім, на «святість» тут не страждає ніхто. Зате страждають на інше — на любов
і ненависть, і цей гордіїв вузол розрубає невблаганний фатум. Режисер приводить
Ромео — В. Степаненка до склепу Капулетті на диво зміненим: він подорослішав,
здається, на цілу вічність перед порогом цієї самої вічності. Еволюція
образу головного героя беззаперечна, чого не можна сказати про Джульєтту
у виконанні Анжеліки Горб.
«Незайманка, писклява лялька, погань» (за словами власного батька), насправді
вона тут «коня на скаку остановит, в горящую избу войдёт». Ця Джульєтта —
зовсім не дівчисько, яке вчора ще гралося в ляльки. Вона — з тих сучасних молодих
жінок, які дорослішають досить рано. Тому вона рішучіша за Ромео, ініціативніша
у їхніх стосунках. Вона здається старшою за нього і виглядає ледь не одноліткою
своїй матері (Ірина Стежка). Разом із тим, образ Джульєтти протягом вистави
практично не зазнає еволюції. Закохавшись у Ромео, вона впевнено йде до своєї
смерті; її монологи просякнуті трагічним передчуттям ще на самому початку.
…На думку А. Ефроса, який репетирував виставу «Ромео і Джульєтта» більш
як десять років, «самою зав’язкою свого кохання вони (герої — Е. З.) кидають ВИК-
ЛИК. Виклик своїм сім’ям і всьому устрою Верони, яка живе ворожнечею кланів» 9 .
У постановці В. Гирича Ромео та Джульєтта просто хочуть бути разом, а виклик їм
кидає вікова ворожнеча іхніх родин. І вони не те, що приймають чи не приймають
9
Эфрос А. В. Репетиция — любовь моя / Послесл. Ю. А. Завадского. — М., 1975. — С. 110.
В. Шекспір
«Ромео і Джульєтта».
Київський академічний
театр юного глядача
на Липках, 2002.
Сцени з вистави
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
922
ельвіра загурська, анна липківська В. ШЕКСПІР «РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА»
923