Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

— і вже проклинає Регану без будь-якої тіні жалю, сатанинськими прокляттями.
Бо щойно він ставав перед нею блазенськи навколішки, пробував просити — і наштовхнувся
на ту ж брехню, що й у Гонерільї…
Як страшний знак, піднімається міст: все, фініта. Лір і Блазень — удвох.
Королеві холодно. Він самотній. Вперше він відчув себе не всесвітом і не всевладним
— малою, нікчемною пісчинкою світу… Він втомився. Він плаче.
Тут Крушельницький вибудовує цілий психологічний етюд. Лір ніколи не знав,
що таке сльози. Він торкається обличчя й раптом відчуває, що пальці зволожніли.
Лір підносить руку до очей. Ні, не кров. Тоді що це На мить він замислився,
піднісши в небо свої блакитні з дитячим виразом очі; а потім різко прикриває їх
долонею, ніби хоче втиснути їх углиб черепа. І помічає на великому пальці сльозину.
Ось вона переповзла йому на вказівний палець, на середній, далі, затрималась
на мізинцю і, коли Лір підніс руку до світла, щоб краще її роздивитись,
зірвалася вниз. Якусь мить Крушельницький вивчає власну правицю, потім переводить
погляд долу, шукаючи там залишки сльози, що розбилась. Усвідомивши,
що людина може, має здатність плакати, Лір відчув потрясіння. Тепер він не Бог
і не надлюдина — він такий же смертний, як усі інші. І з ним чинять так само, як з
усіма іншими…
Це у виставі поворотний момент. Від цієї миті починається народження нового
Ліра. Старий Лір має витравити з себе все колишнє, випалити Бурю в степу
Бог йому на те і послав, щоб він міг це зробити » 8 .
Л. Олексійчук зробив щодо Крушельницького в ролі Ліра цікавий висновок:
«Спроба Крушельницького відкрила несподівані жанрові якості образу і п’єси.
Вони так і залишились лиш окремими якостями, не стали цілісним образом, але
значення їх треба врахувати. По-перше, це стосується характеру самого Ліра —
примхливість виростає до філософської самобутності, розбита віра в одну істину
вводить у глибини іншої. По-друге, це робить саркастичною всю трагедію, всі її
образні лінії, і, як результат, допомагає по-новому відчути двоєдине звучання
композиції і думки «Короля Ліра» Але ексцентрика повинна бути високо
трагедійною, щоб злити в собі сльози і посмішку над ними , щоб не зводити
конфлікт до дрібниць і не виставляти Ліра жертвою свого деспотизму, в протилежність
уявним «святим» трактовкам, де він — жертва жорстокості дочок
» 9 .
На нашу думку, справді видатним явищем у виставі «Король Лір» був образ
Блазня у виконанні Дмитра Мілютенка. Він був alter-ego Ліра, його тінню й душею.
Недарма вони інколи мінялися місцями — блазень всідався на трон, а король
8
Танюк Л. Слово, театр, життя… — С. 680–683.
9
Олексійчук Л. «Король Лір»… — С. 31–32.
на землю. І одягнені були подібно, особливо
в подертому шматті. І в гримі були
схожі — та ж кудлата сивина на високому
чолі Мілютенка. Хіба що у гіркій
мудрості, внутрішньому спокої знання
людей, мужній іронії Д. Мілютенко
був справжнім королем. Тому, на нашу
думку, основним стрижнем, на якому
трималася вистава В. Оглобліна, був
Блазень — Д. Мілютенко. Це він відтіняв
Ліра — М. Крушельницького,
додаючи йому значущості. В колі його
енергетики партнери раптом згадували
про єдність стилю, про глибину думки,
про правду екстремальних виявів характеру…
Недарма так високо оцінює
Блазня — Д. Мілютенка Л. Олексійчук:
«Там, де справа стосується цієї чудової
пари — Короля і Блазня — режисер
не дуже суворо дотримується теми
деспотизму, захоплений зовсім іншою, В. Шекспір «Король Лір». Київський академічний
незрівнянно цікавішою стихією п’єси. український драматичний театр ім. І. Франка, 1959.
Король і Блазень — дві його улюблені Лір — М. Крушельницький, М Глостер — А. Гашинський
фігури у цій партії, звички і можливості
яких він знає до тонкощів і комбінувати які може на тисячу ладів, з невичерпною
насолодою І не у тому привабливість цієї пари, що король часто опиняється
на місці блазня — цей каламбур досить давній і затертий, інше смішить
і печалить — їхня внутрішня близькість. Вони обидва мудреці, обидва не можуть
жити поодинці. Лір давно вже розуміє свою помилку, давно з гіркою насолодою
слухає насмішки Блазня, і по-своєму реагує на них. Ці люди — ніби дві половинки
однієї істоти, що з двох фронтів знищують лицемірство: один вибухає спопеляючими
прокльонами, а другий влаштовується перед брехуном і хитро вдивляється
йому в очі. За довге спільне життя вони багато чого навчились один від одного,
і Блазень із задоволенням впізнає свою школу, коли Лір розлютовано, карикатурно
вклоняється Гонерільї і, передражнюючи поштивість, тягне: — Як ваше ім’я,
прекрасна дамо… Оця їхня душевна близькість і лишається в пам’яті як найкращий
емоційний центр вистави.
Дуже виразна мізансцена Блазня у П картині. Він наче замкнув королеві шлях
до ілюзій, до втішних думок, він ніби старий орел над здобиччю, що кружляє
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
622
валентина заболотна В. ШЕКСПІР «КОРОЛЬ ЛІР»
623