Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Стосовно конкретно акторського вияву режисерської концепції, то «розподіл
амплуа» поміж виконавиць ролей є далеким від того стереотипу, згідно з яким
Ольга — стримана й самозаглиблена, Маша — відчайдушно-демонстративна,
Ірина — скромна й замріяна: у виставі все — ледь не з точністю до навпаки.
Самозаглибленість та стриманість демонструє тут якраз Маша — Л. Яценко.
За влучним спостереженням О. Мурашко, «Маша більше за всіх мовчить. І на
неї найбільше і звертаєш увагу. Її кричуща мовчазність ніби розриває простір.
Вона мовчить, а глядач глохне від цього мовчання. Маша відверто ненавидить
своїх сестер, при тому, що любить їх Вони — єдині близькі їй люди, вона
йде до них на сповідь, наче перед смертю, а вони її не чують, не хочуть чути…
Вони навіть не бачать, як у відчаї Маша рве на собі волосся, від чого стає моторошно»
43 . Зрозуміло: адже це, так би мовити, Маша-post: у автора вона безпосередньо,
а відтак украй емоційно проживає своє життя в режимі реального часу,
у виставі ж, у порожнечі, заповненій лише спогадами, задавненими образами
та нездійсненними бажаннями, вона живе тінню колишніх почуттів.
На відміну від Маші — Л. Яценко, Ірина А. Касилової могла б вільно існувати
й у більш наближеній до «канону» сценічній версії «Трьох сестер», просто
тлумачення цього персонажу було б загострене сучасним, сьогоднішнім, далеким
від шаблону «чеховської баришні». О. Мурашко так само влучно характеризує
Ірину — А. Касилову: «Ірина, в яку (згідно з Чеховим) були закохані всі
навколо, більше нагадує перевдягненого у сукню хлопця. Часом замислюєшся
— а чи немає в неї під спідницею джинсів, чи не дістане вона з шафи
банку пива Вона багато в чому максималістка: пити — так прямо з пляшки,
міркувати про смерть — так із сокирою в руках, тужити за Москвою —
так до блювання… При цьому вона часто не дивиться на сестер, розмовляючи
з ними, лишається холодною практично у всіх своїх зовнішніх емоціях. Проте
її стає жаль до сліз, коли вона намагається вмоститися на валізах, збираючись
поїхати до порядного, але геть нелюбимого Тузенбаха, поряд з яким замовкає
та замикається» 44 .
Найвиразніше в інтерпретації режисера Зайкаускаса постає Ольга —
В. Смачелюк. Позбавлена за автором у сюжеті п’єси власного «мікросюжету»,
вона приречена на існування «у відбитому світлі», тобто на реактивність, а не
на активність. У версії Зайкаускаса Ольга — якраз найактивніший елемент. Тут
вона ніби бере реванш за колишню пасивність. Так, вона вчить сестер жити, але
робить це не лише на словах, але й наочно, постаючи то Вершиніним (вдягнувши
шинель та кашкета, розігрує бравого вояка), то Тузенбахом (у цивільному паль-
43
Мурашко О. Шесть сестер и все Прозоровы // Контрамарка. — 2007. — № 5/6.
44
Там само.
то та капелюсі є… не менш безапеляційною
45 ), і, таким чином, знов і знов
змушує Машу та Ірину програватизгадувати
болісні перипетії їхніх невдалих
романів. Вона мусить «час від
часу рознімати сестер, аби не вбили
одна одну, вкладати їх спати, і разом
з тим, не пропускає нагоди допекти
обох» 46 . Та легше їй від цього не стає.
Тож за її невдалою спробою самогубства
(Ольга намагається повіситися
у «високоповажній шафі для зберігання
скелетів» 47 , але сестри виймають її
з петлі) — лише відчайдушне бажання
розірвати замкнене коло взаємної
приреченості, припинити існування, де
є лише минуле, проте жодного реального
теперішнього, не кажучи вже про
майбутнє.
Сестри у виставі об’єднані любов’юненавистю,
й у таких своїх стосунках
вони вдаються до вельми різких, навіть
екстремальних проявів. Від самого
Маша — Л. Яценко, Ольга — В. Смачелюк,
А. Чехов «Три сестри». Театр «Ательє 16», 2006.
початку, коли «з шафи (вона ж двері
Ірина — А. Касилова
до іншої кімнати) викочується реготливий
клубок», і «дорослі панянки лоскочуть одна одну і сміються щосили,
мов діти» 48 , протягом всього сценічного часу взаємовідносини героїнь розгортаються
з широкою амплітудою, нагадуючи карколомну гойдалку. Як зазначає
О. Варварич, «іноді дії Марії, Ольги та Ірини набувають певної агресії, яка лише
вказує на рівень емоційного збудження, коливання почуттів: сестри рубають сокирою
старі книжки, кидаються шишками, наздоганяючи одна одну, занурюють
у відро з водою» 49 .
45
Тобто у суб’єктивному баченні цієї Ольги чоловіки — самозакохані егоцентрики, які
на жінок не надто і зважають.
46
Мурашко О. Шесть сестер и все Прозоровы…
47
За висловом Г. Фоміна (Фомин Г. Сестры Прозоровы // TimeOut. — 2007. — 22 мая).
48
Там само.
49
Варварич О. Сестри-«метелики»…
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
588
марина гринишина, анна липківська А. ЧЕХОВ «ТРИ СЕСТРИ»
589