Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

В. Малахов переконував: «Мудрий пророк Микола Куліш
писав майже буфонадну комедію про українізацію та «нове
міщанство», а написав про холодний вітер, що увірвався
до сімейного вогнища і перетворив міщанський затишок
на футбольне революційне поле» 25 . Мабуть, тому у виставі
він, інколи наперекір тексту й логіці, нехтуючи можливостями
комедії характерів, а подекуди забуваючи про встановлені
ним же самим жанрові рамки, пробував докорінно «перелицювати»
п’єсу Куліша. Ось чому замість їдкого, саркастичного,
мольєрівського масштабу, сили і глибини «філологічного
водевілю» глядачі отримали помірковану родинно-побутову
мелодраму із домішкою ліричної ко медії. Як на нас, й досі
болючі й актуальні проблеми «ук раї нізації» та національної
самосвідомості поступилися міс цем з’ясуванню особистих
стосунків у межах однієї «мі щанської» сім’ї. Але, найголовніше,
знаючи амбіції та можливості режисера, складається
враження, що його кін цевою метою було не лише втілення
конкретної п’єси на кону. Надзавдання, мабуть, полягало
у відшуканні сучасного «ключа» до творчості М. Куліша в цілому.
Виставою «Перед чуття Мини Мазайло» В. Малахов
запропонував свій альтернативний варіант. Він усіма силами
намагався переконати нас, що саме такий шлях «реанімації»
класики є перс пективним і плідним. Однак і в цьому випадку
висока мета не подужала виправдати посередніх засобів її
втілення…
Бібліографія:
1. Варварич О. Класика для сучасників // День. — 2006. — 23 лют.
2. Липківська А. К. Світ у дзеркалі драми. — К., 2007. — С. 83–84,
306.
3. Режиссер Виталий Малахов: «Я — человек Средневековья
и Возрож дения» / [Беседу вел] Христофор Груша // Газета покиевски.
— 2006. — 27 мар.
4. Чужинова І. Про почуття та передчуття // Контрамарка. —
2006. — № 5. — С. 19–21.
І. ЧУЖИНОВА
25
Текст режисера із програмки до вистави. — Архів автора.
І. МИКИТЕНКО «ДИКТАТУРА»
«Березіль» (1930)
1929 р. Іван Микитенко, «відповідаючи ділом» на постанову
Політбюро ЦК ВКП(б) «Тези про театральну критику» —
на заклик «підтримувати і просувати твори, які відбивають
характерні риси епохи, пройняті духом класової боротьби
пролетаріату», оприлюднив драму «Диктатура». За два наступні
сезони, визнана зразком «радянської п’єси», вона
буде включена до репертуару практично всіх українських
театрів і багатьох сценічних колективів СРСР.
Першим «Диктатуру» побачив глядач Одеської держдрами
(фактично п’єса була написана на замовлення художнього керівника
театру М. Терещенка, який наполіг, аби І. Микитенко
переробив на драму однойменну неопубліковану повість), далі
— у харківському Червонозаводському театрі її поставив
В. Василько, у київському театрі ім. І. Франка — Г. Юра, у тоді
мандрівному театрі ім. М. Заньковецької — Б. Романицький.
За короткий час «Диктатура» стрімко розповсюджується
по професійних й робітничих та селянських театрах
Харківщини, Донбасу, Полтавщини, Сум щини. Слідом вона
виходить на кін театрів Союзу — до 1937 р. «Диктатуру» виставляють
театри зокрема Са ратова, Симбірська, Воронежа,
Свердловська, Ташкента, Ярославля.
Підсумовуючи зусилля українських режисерів, докладених
до сценічної реалізації першого драматичного твору
І. Микитенка, П. Рулін зазначив: « ідейний зміст п’єси
був, вочевидь, настільки необхідним на той момент і так
раптово порадував режисерів, що одночасно він обеззброїв
їх, і майже всі театри обмежилися тільки тим, що старанно
перенесли авторський матеріал на сцену, сподіваючись, що
він сам себе винесе й виправдає. Так і сталося, але п’єса від
марина гринишина І. МИКИТЕНКО «ДИКТАТУРА»
377