Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

тощо» 20 . Вважаючи, що таке виконання певною мірою позбавило окремі сцени
вистави філософської глибини, дослідниця робила висновок, що образ Гамлета
«був початковою стадією роботи над складним шекспірівським характером» 21 .
Серед інших акторських досягнень «Гамлета» «шевченківців» критики відмічали
«щире і безпосереднє виконання ролі Офелії артисткою Л. Поповою, яка
створила образ ніжної і чистої в своєму коханні дівчини» 22 , роботу О. Сердюка
у ролі підступного, владного і жорстокого короля Клавдія — «неабиякого майстра
підлих справ, мерзотника із чарівною посмішкою» 23 , колоритний образ
Першого могильника, відтворений Ф. Радчуком. Доволі несподіваним було трактування
Д. Антоновичем образу Полонія — «хитрого і досвідченого політикана,
блазня-мудреця, який, замислюючи лихе проти інших, розставляючи тенета, сам,
зрештою, потратив у них і загинув» 24 .
Визначаючи місце та значення музики композитора К. Данькевича у виставі,
режисер Б. Норд підкреслював, що вона була введена «не лише за ходом дії (так
би мовити, «побутова» — марші, пісні, танці, фанфари тощо), а й як найважливіший,
емоційно-образний компонент, який супроводжує й продовжує дію за внутрішнім
змістом» 25 .
У свою чергу, В. Греченко, свідомо відмовившись від будь-яких зовнішніх
ефектів, увиразнюючи жорстокі закони і звичаї тогочасної Данії лише двома велетенськими
постатями лицарів зі спущеними забралами по обидва боки трону,
так розповідав про свою роботу над цим спектаклем: «Я прагнув зробити його
в єдиному щодо колориту та архітектури стилі, створити фон, на якому розгортаються
події трагедії». Підкреслюючи напруження та дієвість відповідних сцен
вистави обертами поворотного кола, додатковою завісою, що розмежовувала
героїв трагедії, активно використовуючи світло, художник прагнув передати
і відтворити безперервний хід подій. Адже лише в такий спосіб, на думку митця,
можливо було «передати динаміку боротьби й польоту Гамлетової думки в усій
повноті» 26 .
Так відповідно до вимог часу, у прагненні віднайти певні точки перегуку шекспірівської
думки з тогочасними реаліями, на шляху оволодіння вершинами шекспірівської
творчості постав другий «Гамлет» в історії українського театру. Вистава,
яка, не зважаючи на певні прорахунки і недоречності, що
майже завжди супроводжують процес сценічного осмислення
і втілення драматургічної спадщини англійського митця,
залишила в історії національної театральної культури образ
«своєрідної юності Гамлета, що стоїть на порозі життя, яке
поступово відкриває йому свої таємниці буття» 27 .
Бібліографія:
1. Давидова І. Ярослав Геляс. — К., 1986.
2. Ванна І. Шекспір на українській сцені: Нарис. — К., 1958.
Н. ВЛАДИМИРОВА, М. ГАРБУЗЮК
20
Ваніна І. Українська шекспіріана… — С. 182–183.
21
Там само. — С. 184.
22
Там само. — С. 191.
23
Горбенко А. Харківський театр імені Т. Г. Шевченка. — С. 168.
24
Там само.
25
Цит. за: Горбенко А. Харківський театр імені Т. Г. Шевченка. — С. 168.
26
Там само. — С. 169.
27
Ваніна І. Українська шекспіріана… — С. 184.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
556