Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Л. КОСТЕНКО «БЕРЕСТЕЧКО»
Рівненський обласний академічний український
музично-драматичний театр (2006)
За твердженням Л. Брюховецької, історичний роман Ліни
Костенко «Берестечко», який починається словами: «Моя
поразка зветься Берестечком», — про еволюцію, що відбулася
з одним із найвидатніших мужів ук раїнських — Богданом
Хмельниць ким. І ширше — про незнищенність людського
духу, який воскресає навіть після найтяжчих поразок.
Слово «поразка» звучить й наприкінці твору, — зауважує
критик, — але звучить воно вже зовсім з іншим змістом:
… Вже ногою бувши в стремені,
Я нахилився до своєї Долі.
Я їй сказав: — Чекай в Чигирині.
Ми переможем. Не такі ми й кволі.
Не допускай такої мислі,
Що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку…
Олександр Дзекун розпо відає: «Як тільки прочитав перший
рядок цього твору, я зрозумів, що хо чу його ставити.
Мені поталанило — я знайшов однодумців у Рівненсько му
обласному театрі. Й почалась ро бота над виставою » 1 .
Він, народжений в Україні, здобув мистецький авторитет
у Росії і повернувся на батьківщину, де ставить вистави
в різних театрах. Однак, ці вистави, розкидані по театрах
різних міст, на переконання Л. Брюховецької, мають спільні
ознаки його режисерського стилю: 1) проникнення в глибинні
змісти твору, 2) пошук адекватного сценічного про-
1
Брюховецька Л. Розширюючи межі театрального вислову //
Кіно-Театр. — 2006. — № 2. — С. 20.
читання, 3) наявність власного бачення в інтерпретації твору, 4) творення театру,
національного за природою етики 2 .
На наш погляд, цей «блудний син» України, як ніхто інший з її режисерської
когорти, гостро і адекватно відчуває українську поезію. Зважимо також на те,
що поетична вистава — це чи не найскладніша форма драматичного театру. Вона
вимагає філософської глибини режисерської концепції, абсолютної щирості
й правдивості емоційно піднесених виконавців, насиченості асоціативною образністю,
символами, музичністю й непобутовою пластичністю. Режисери поетичної
вистави полюбляють використовувати справжню фактуру матеріалів, ритуали,
знакові системи національної культури. І вона обов’язково красива. Усе це
рівничани в режисурі О. Дзекуна явили повною мірою.
Чудовий вірш Ліни Костенко — епічний і рефлексуючий водночас. Перед нами
глибока депресія міфологізованого народною свідомістю гетьмана Богдана
Хмельницького (В. Петрів). Поразка козаків під Берестечком через зраду «членів
коаліції», які собі на умі, фатальна помилка гетьмана, що кинувся їх вертати, замість
того, щоб прийняти, може, свій останній бій разом із побратимами, відчужили
народного ватажка від власного народу, кинули сильного чоловіка у розпач,
безсилля. Однак, Хмельницький чудом віднайшов у собі сили визнати перед
народом гріх поразки й заходитись до борні.
Між тим, права Л. Брюховецька, наголошуючи, що у виставі О. Дзекуна Богдан
Хмельницький (В. Петрів) знищений подвій ним горем — смертю Гелени і поразкою
під Берестечком. Причиною по разки була зрада татар, але не тільки про це
думав Хмельницький, коли опинився у покинутій фортеці, уже без війська. Тут
він карався через втрату Гелени (А. Луценко). Лаяв її ос танніми словами син
Богдана Тиміш (С. Лозовський) — і за її зрад ливість, і за те, що допустила до казні
свого коханця Чаплинського, який ті гроші вкрав. Богдан не те, щоб ви правдовує
Гелену, але він пояснює собі причини її зради: нестримна жіноча плоть, спрагла
до любові. Та найбіль ше ранила Богдана не зрада, а те, з ким зраджувала! Перша
дія вистави — це і є самопокара героя, гірке визнан ня власної вини, біль втрати.
У його сповненому болю монолозі є звертан ня до Чаплинського, маршалка двору:
«Чи тобі полегшало, що на мене паль цями тицяють від Дніпра аж по Віслу, що
Гелена підбитою птицею побіч тебе на воротях повисла!..». Та в другій дії відбувається
воскресіння Богдана й повернення до своєї місії як полководця і державного
мужа. Шрамко (Г. Морозюк), який щодня приходить до нього підтримувати
бо лящий дух, розповідає, що син його по вернувся з-під Берестечка і привів 50
козаків. Явдоха Тернова (О. Лозовська), яка доглядала гетьмана, раз по раз нагадує,
що вже пора йому вер татися до життя, бо її надовго не вис тачить — живе,
2
Брюховецька Л. Розширюючи межі театрального вислову… — С. 20.
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
932
валентина заболотна Л. КОСТЕНКО «БЕРЕСТЕЧКО»
933