04.01.2015 Views

Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

SHOW MORE
SHOW LESS

You also want an ePaper? Increase the reach of your titles

YUMPU automatically turns print PDFs into web optimized ePapers that Google loves.

Першим шоком для публіки у цій виставі було якраз не-впізнавання Ади<br />

Роговцевої у ламаній, примхливо-манірній істоті з підкреслено опущеними куточками<br />

губ на вибіленім обличчі. І — другим шоком — упізнавання у ньому ж<br />

— її, її посмішки, її ямочок на щоках, її сяючих очей, її рук, що злітали, а за ними<br />

струміли напівпрозорі крила повітряної чорної матерії… І «важко було уявити,<br />

що інкрустована фігурка актриси на тлі вишуканого декору «вислизаючої краси»<br />

усього декілька сезонів тому маялася на цій самій сцені у ватянці передовика<br />

виробництва в «Хазяйці» Музи Гараєвої, або коцюбилася в популярній у 80-ті<br />

колгоспній п’єсі «Пічка на колесі» 12 .<br />

Від інших виконавців, вочевидь, вимагалися не стільки яскраві індивідуальні<br />

прояви, скільки єдність тону, переконливе та чітке дотримання заданого режисером<br />

контуру. І вони робили це майже бездоганно — і Є. Паперний — Флоран,<br />

зовсім не «героїчний» 13 , переможний на початку і розчавлений, спустошений наприкінці<br />

14 ; і Л. Погорєлова — Ліан 15 — «юна авантюристка, котра постає у подобі<br />

моделі для журналу мод» 16 , і Л. Кадочникова — метушливо-претензійна<br />

Шарлотта, і Н. Шаролапова — Люлю, монументальна, мовчазна і безмежно віддана<br />

Естер…<br />

Р. Віктюк не може (принаймні, у своїх кращих спектаклях — не міг) ставити<br />

просто п’єсу, таку, якою вона написана, напряму: він найчастіше «довантажує»<br />

її мотивами та персонажами, що є витворами його власної фантазії. За<br />

справедливим зауваженням критика, режисер «у кожній виставі відтворює<br />

ефемерний ілюзорний світ, де навколо центральної вісі сюжету існують у плас-<br />

Ж. Кокто «Священні чудовиська». Київський академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, 1987.<br />

Естер — А. Роговцева (ліворуч). Естер — А. Роговцева, Шарлотта — Л. Кадочникова (праворуч)<br />

12<br />

Вергелес О. Роговцева Ада Николаевна…<br />

13<br />

«Флоран, який попрямував до Естер з квітами, розкидавши їх з-за ширми так, що<br />

вони лягли на підлогу неочікуваним візерунком, засліплюючий у білому костюмі, чорному<br />

капелюхові та чорному шарфі, але босоніж, раптом захоплюється Ліан і зникає з нею,<br />

танцюючи танго… Режисер змальовує тріумфатора Флорана сатиричними фарбами, але<br />

Естер їх не помічає. Вона дивиться на чоловіка очима кохання. Та її переживання<br />

не заважають їй зауважити також, що хороший актор грає на сцені, поганий — у житті.<br />

Тим самим вона майже звинувачує Флорана в тому, що його особистість розчинилася<br />

й зруйнувалася в ролях, які він грає…» (Цыбульская А. В отблеске хрустальной ширмы…<br />

14<br />

Тут він уже стоїть перед Естер, наче школяр, який розбив шибку футбольним м’ячем,<br />

він бурмоче заїжджені слова, не дивлячись їй у вічі.<br />

15<br />

«Різкувата, краса, що привертає погляд, непересічне пластичне обдарування, голос,<br />

що має незліченну кількість відтінків, екстравагантна манірність і через хвилину —<br />

щирість, яка нікого не залишає байдужим», — ця характеристика Погорєлової загалом<br />

як актриси цілковито відповідає її роботі в ролі Ліан (Смольяков А. Путь к успеху…).<br />

16<br />

Цыбульская А. В отблеске хрустальной ширмы…<br />

тичній заданості образи, що стають відбитками, акомпанементом, відгуком дії.<br />

Вони якраз і формують щільно заселений сценічний ландшафт, вносять естетичний<br />

сенс, який подеколи зміщує вищезгадану вісь. Видається, режисер незмінно<br />

тяжіє до проекції одної лінії долі в іншу або інші. Мистецтво, яке перетворює<br />

життя, часто опиняється в об’єктиві його режисури» 17 .<br />

У «Священних чудовиськах» не просто «акомпанементом дії», а своєрідним<br />

alter ego режисера став Янгол Ертебіз у виконанні Олега Ісаєва. Це — «персонаж<br />

пантоміми — вічний П’єро з традиційно вибіленим обличчям, сумними очима<br />

та позами, у яких втілений відгук на монологи героїні. Він мовчить, його нібито<br />

немає, він — театральна маска з пониклими довгими рукавами. Режисер наче переносить<br />

частку душевного болю Естер на нього О. Ісаєв пластичний та виразний<br />

у кожному жесті-відгуку цього символічного персонажа. Його скорбота<br />

змінюється на ледь насмішкувату позу Будди у сцені феєричної появи Флорана.<br />

17<br />

Там само.<br />

розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»<br />

798<br />

анна липківська Ж. КОКТО «СВЯЩЕННІ ЧУДОВИСЬКА»<br />

799

Hooray! Your file is uploaded and ready to be published.

Saved successfully!

Ooh no, something went wrong!