Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Мина — С. Бойко розчулений і твердо переконаний, що все так і станеться, лишається
на самоті. Аж раптом тишу порушує високий дитячий голос, що виспівує
колискову. З пітьми «дзеркала» вже вкотре з’являється містичне сяйво, і в його
променях виникає постать у шкіряному пальто та авіаторському шоломі. «Ви
хто», — ошелешено запитує Мина. У відповідь прибулець чемно відрекомендовується:
«Мина Мазєнін», — і тріумфально простягає «корочку» на підтвердження,
глузливо перепитуючи: «А де ж ваші документи». Справжній Мина розгублено
мимрить: «В мене поки що немає документів, тільки газета…» Фантом робить закличний
жест рукою, і Мина — С. Бойко, трохи вагаючись, підходить до трюмо,
зачаровано вдивляється в загадкове світло, робить крок, ще один … і раптом зупиняється.
Невідоме таки лякає. «То, що ж це виходить, що Мина Мазєнін і я і ви»
— герой робить спробу поновити діалог, щоб виграти час для роздумів. Прибулець
легко переплигує через раму в кімнату і починає терпляче пояснювати: «Я — Мина
Мазєнін з майбутнього. Я — це ви через десятки років. Я — ваша мрія, ваше передчуття.
Ви мене бачите серцем… Ви багато чого досягли у майбутньому: у вас є
телефон, власний кабінет і секретарка, ваш аеромотор чекає нас… Ваш особовий
номер 35–52-13–13…». «Але ж нащо номер, коли є прізвище» — щиро дивується
Мина — С. Бойко, ніби то єдине, що заслуговує на подив. «А ви знаєте, скільки
нас Мазєніних у майбутньому — інтригує незнайомець у шкірянці. — Аж сорок
шість мільйонів! Всі ми колишні українці Мазайли. Ми тепер дуже легко говоримо
«ґ». То ви йдете, чи ні На вас вже чекає повітряний корабель…». По цих словах
Мазєнін з майбутнього повертається до «задзеркалля». Мазайло — С. Бойко після
короткої паузи бере зі столу червоногарячу скатертину і завішує трюмо. Світло
не зникає, і на контражурі в отворі вимальовується темний силует. Далі лаконічний
фінал: до кімнати вривається перелякане сімейство, яке щойно вичитало в газеті
про звільнення Мини Марковича з посади. Однак, зачувши звістку, Мазайло лиш
напівбожевільно регоче і заспокоює всіх: «Так і треба! Так і треба…»
Мина прорахувався у своїх «передчуттях», хворе серце схибило й обдурило
— суть життєвих негараздів героя крилася не у незугарному прізвищі, а у національності.
Зречення ж своїх коренів для Мини означає в першу чергу зраду своєї
сім’ї, свого роду, заради щастя якого, власне, все це і робилося.
Важливо, що вигадана В. Малаховим сцена резонує із «прожектами» комсомольця
Івана Тертики (М. Павлюченко), єдиного, кого вивели у виставі з трьох пропонованих
автором персонажів (якщо не зважати на його мовчазну секретаркусупровід
Тетяну Алмазову). Тертика — герой, вочевидь, підкреслено негативний:
вчорашній безпритульний, а сьогодні — хуліганистий, нахабний хлопець (промовистий
епізод: дядько Тарас починає допитуватись: «Ви часом не з тих Тертик, що,
Максим Тертика… був на Запоріжжі». Комсомолець злякано й поквапливо дістає
посвідчення і гаряче запевняє Тараса, що той «помилився». Так підозріло себе
М. Куліш «Мина Мазайло» Київський академічний драматичний театр на Подолі, 2006.
Сцена з вистави
поводять або колишні ув’язнені, що приховують своє минуле, або «безособові»
комітетчики-сексоти). Він не соромиться ані своїх дірявих шкарпеток, ані босяцьких
манер. Під елегантним костюмом легко розгледіти матроський тільник — такий
собі узагальнений образ радянського владного «плебея». Саме Тертика в славнозвісній
сцені диспуту про зміну прізвища переконує всіх у «геніальній» інноваційній
системі всесвітньої нумерації, демонструючи наколку на руці. Це остаточно
підтверджує: «світла думка» «позичена» у виправній колонії з метою у майбутньому
перетворити країну Рад на суцільний концентраційний табір зі спрощеною системою
ідентифікації, звичайно ж, для зручності охоронців. Або, не виключено, що
«маркування» — то знак вербування і приналежності до всемогутньої організації,
скажімо Об’єднаного державного політичного управління… Проте для режисера
також є важливим, що Тертика — хлопець, який вочевидь зростав поза родинним
колом: його «безпритульність», «бездомність» прочитується в кожнім жесті та інтонації,
елементарна невихованість тільки підтверджує цей здогад (наприклад,
Мина змушений постійно знімати з голови Івана кашкет). Отже, «Тертики», за Малаховим,
становлять найбільшу загрозу для сімейних моралі і традицій.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
372
наталя єрмакова, ірина чужинова М. КУЛІШ «МИНА МАЗАЙЛО»
373