Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

ПЛАТОН «БЕНКЕТ»
(«ХВАЛА ЕРОСУ» — «SILENUS ALCIBIADIS»)
Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса
(2000–2001)
Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса заснований
1988 р. Від початку його очолює Володимир Кучинський,
який навчався акторській майстерності у студії Львівського
академічного українського драматичного театру
ім. М. Зань ковецької та Київського театру оперети, режисурі
— у Москві у М. Захарова та А. Васильєва. Сповідуючи
театральні ідеї Л. Курбаса, В. Кучинський з групою молодих
акторів вирішили створити театр з нетрадиційним репертуаром,
чия діяльність поєднала б власне сценічну практику
із розробкою нових театральних методик. На сьогоднішній
день афішу театру ім. Леся Курбаса прикрашають імена
Платона, Григорія Сковороди, Федора Достоєвського, Лесі
Українки, Володимира Винниченка, Семюеля Бекета, Василя
Стуса, Ліни Костенко. Водночас він оформився в унікальний
методологічний центр, де розробляються й опановуються
тренінги акторської психофізики, пластики й голосу.
Перша ж прем’єра театру — «Сад нетанучих скульптур»
за драматичною поемою «Сніг у Флоренції» та історичним
романом у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко — виявила
основні естетичні засади, на яких базуватиметься
колектив. Приміром, що театр — «це територія, де матеріалізується
перехід між грою та не грою» 1 . Або ж, що провідні
ідеологеми художній керівник «запозичив» у культури
українського бароко — «надзвичайно позиційної» і, водночас,
«досить різноманітної й модернової» 2 .
Шукаючи нові джерела, з яких можна видобути ігрові начала, театр напрочуд
органічно прийшов до платонівського «Бенкету» — 2000 р. відбулася прем’єра
першої частини вистави під назвою «Хвала Еросу», 2001 р. — другої, озаглавленої
«Silenus Alcibiadis» (переклад У. Головач).
«Вистава повертається до ідей ігрового театру, коли ігрові структури живуть,
змінюються, захоплюють весь простір театру та весь зал і народжують диво
абсолютного театру та світлої гармонії», — стверджувала К. Сліпченко 3 . Одна
іпостась театру зазначалася наприкінці першої частини (під час промови Агатона
— Д. Поліщука) — трагічна маска брала участь у символічному акті жертвоприношення,
інша — наприкінці другої частини — комічна маска приймала вигляд
ритуального жертовного хліба, яким Алківіад ділився з глядачами.
Наведене вище визначення природи «платонівського» спектаклю є абсолютно
правильним, проте, воно все-таки дивує, особливо, якщо пригадати, що посутньо
її «сюжет» склали монологи учасників бенкету (трагіка Агатона — гостинного
господаря дому, комедіографа Аристофана, філософа Сократа, афінського
державного мужа Алківіада, мандрівника і письменника Павсанія, Еріксімаха —
сина Акумена, знаменитого афінського лікаря та ін.), в яких кожен з присутніх
оспівував силу, могутність, велич кохання, чиїм уособленням у давньогрецькій
міфології був Ерос. Його символічна постать (маленький хлопчик) присутня
впродовж усієї (першим входить у сценічний простір і виходить останнім) вистави
«Хвала Еросу» 4 . Вочевидь, була потрібна неабияка режисерська фантазія,
щоб саме ігровий, а не вербальний чинник головував у дії.
…Звучать бамбукові флейти, один за одним поважні гості бенкету беруть слово,
аби викласти своє розуміння кохання. В такт їхнім промовам на обох кінцях
сцени запалюються коринфські глечики. Хтось серйозно розмірковує про відвічність
Еросу та про його благородну сутність й позитивний вплив на закоханого
чоловіка. Хтось, навпаки, іронізує над нескінченними людськими пошуками «своєї
половинки». Як от Аристофан (О. Цьона) з оповіддю про андрогинів — первісних
людей, в яких сполучалося чоловіче та жіноче начало. Одного разу, загордившись
своєю силою й красою, андрогини напали на богів, за що були жорстоко
покарані: ті не лише розділи їх навпіл, а й розкидали їхні половинки по всьому
світові. Показуючи, як Зевс пиляв надвоє нещасних андрогинів, Аристофан —
О. Цьона, напнувши на голову козацьку шапку, залазив у великий ківш, підвішений
вглибині сцени, і під удари грому та сполохи блискавки вимахував козацьким
мечем, тримаючи в іншій руці гетьманську булаву.
1
Кучинський В. Займаюся театром українського бароко:
Інтерв’ю Л. Бондарчук // Кіно-Театр. — 2007. — № 4. — С. 23.
2
Там само.
3
Сліпченко К. Театральний бог Ерос // Поступ. — 2000. — 20 жовт.
4
Кондур Н. Театр українського бароко, або Спроба національного міту // Просценіум.
— 2006. — № 1(14). — С. 59.
розділ четвертий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1990–2000-х: У ПОШУКАХ СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
904
марина гринишина ПЛАТОН «БЕНКЕТ» («ХВАЛА ЕРОСУ» — «SILENUS ALCIBIADIS»)
905