Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Лір — М. Крушельницький остаточно втрачав її зі смертю Корнелії. Проте,
при всій її зворушливості сцені не вистачало сили, суворості. М. Крушельницький
прекрасно передавав відчай Ліра, здавалося, що кожне слово — солоне від сліз,
ніжність до найменшенької була у кожному його дотику, здавалося навіть, що
близько бачиш його очі — очі опечаленого врубелівського Пана, щось чисте,
святе було в його останньому погляді на Корделію, на вогонь, на небо. В усьому
— красива проникливість, антична атмосфера жертовності. Згадувалась перша
дія, коли Корделія лежала, плачучи, перед вогнем, а над нею стояв розлютований
батько. І ніби ті довгі муки були лише миттю, що швидко проминула, ніби нічого
не змінилось, тільки батько й дочка лежать поряд, примирені, пізнавши ніжність
і любов 7 .
Деякі сцени вистави, зокрема сцена лицарського розгулу в замку Гонерільї
викликала неприйняття й інших рецензентів, зосібно відомої перекладачки
Є. Старинкевич. Натомість Л. Танюк бачить цю сцену інакше: «
Крушельницький веде Ліра від засліпленого інстинктом влади деспота — до моменту,
коли той починає розуміти сутність людини як такої, — через крах ілюзій.
Головна ж ілюзія була в тому, що світ, всесвіт — це один він, Лір, володар,
король, надлюдина.
Шкала його прозрінь і осягнень розроблена дуже детально.
Ось він — уперше вільний (!) — без влади, яка його обтяжувала — гостює
у Гонерільї. Крушельницький грає Ліра, наче він скинув з пліч не лише відповідальність,
а й десяток років — помолоділий, крутиться дзигою, жартує, регоче,
буянить. Така ж і його козацька братія — пиворізи і бражники. Оглоблін ставить
сцену так, що вона помалу перетворюється з веселого бенкетування на вакхічний
розбій, — «що хочу, те й роблю, хочу — п’ю, хочу — ґвалтую». І тут виникає
об’єктивна правда: Гонерілья жене з замку старого розпусника, ненажерну ватагу
нероб і пияків, вона має рацію. Розуміє це на початку й Лір — Крушельницький,
йому незручно. Проте розуміє він і те, що для Гонерільї це тільки привід, нагода,
суть — в іншому. Вона зрадила батька — і він люто з неї глузує .
Гонерілья вгорі, щось на зразок веранди — її кличе Блазень. Лір внизу. Вона
слухає Блазневі теревені про дірку від бублика й демонстративно повертається
до них спиною. Ще й нагинається специфічним чином. Її не видно — ми бачимо
сідницю…
Блазень: — Гаразд, прикушу язика. Твоє обличчя (він його окреслює жестом
— велике коло) наказує мені .
У відповідь на гострий і «царственний» монолог Гонерільї, в якому вона його
соромить, Лір, щойно названий Блазнем — «порожній стручок гороху» —
7
Олексійчук Л. «Король Лір»… — С. 20, 24–31.
В. Шекспір «Король Лір». Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1959.
Корделія — А. Ролік, Гонерілья — К. Литвиненко, Регана — О. Кусенко
не зразу може й прийти до тями. Йому погано з серцем. Та він не хоче показатися
їй слабким і починає, як здається йому, здалеку: — Чи наша ти дочка Але
вже за мить зривається у шаленство: — Хто тут мене впізнає Це не Лір!
— Скажіть одверто, хто я А йому у відповідь — Блазневе: — Тінь Лірова!
І дуже страшно, коли він колотить себе — б’є по голові, справжньо, у нестямі
. І вже зовсім страшне, зловісне — оте чаклування, руки догори, пальці розчепірені:
— …Почуй мене, природо…
Подальший текст — того ж закляття — жахи й кров — прекрасний відьмак,
чаклун зі «Страшної помсти».
І зовсім несподівано, в іншій тональності — кінець першої дії — благання —
майже беззахисне: — Небесні сили! Захистіть мене
Від божевілля!
Зустріч з Реганою Крушельницький — Лір веде саркастично. Потворна реальність
постала перед ним у своїй жахливій наготі, вистачить ілюзій і сподівань. Він
якось відразу пов’язує все, що сталося, з трьома його дочками, в один ланцюг
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
620
валентина заболотна В. ШЕКСПІР «КОРОЛЬ ЛІР»
621