Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

В. Меллер підкреслює цю інтонацію, встановлюючи конструкцію, що вбирала
частину пошарпаного двоповерхового будинку, підвал, подвір’я та частину
вулиці, на тлі темних, з іржавим відблиском, лаштунків. Дім фабриканта і власника
Зарембського, бельетаж якого винаймає маклер Зброжек із сім’єю, а підвал
— злиденна родина безробітного Граси, мав чітке соціальне розшарування.
Фактична відстань між різними місцями дії була мізерною, образна — кричуще
великою. Художник не тільки протиставив претензійну обстановку помешкання
Зброжеків повному зубожінню притулку Грасів, а й прикрасив будинок легким
мереживом горішнього балкону — образ-мрія про заможне життя — близьке
й недосяжне водночас. Ледь не прірвою здавався простір між будинком і великою
собачою будою, розміщеною у миршавому «натяку» на садочок, де «мешкав»
не лише пес Кунд, а й колишній музикант-тріумфатор, нині жебрак-філософ
Ігнацій Падур. За будинком, за міцною залізною огорожею, у хисткому, тьмяному
світлі вуличних ліхтарів проглядала вулиця.
Однак, коли у графічно чітких, конструктивно виразних мізансценах вистави
Л. Курбас зміщуватиме просторові орієнтири, вибудовуючи в такий спосіб внутрішню,
ментальну композицію дії, ці розбіжності зійдуть нанівець, адже у творі
М. Куліша « це був один світ, це було людство в його другорядних розбіжностях
і посутній єдності» 5 . Цю єдність також окреслюватиме одноманітність,
утертість костюмів персонажів. Невизначеність їхнього кольору на тлі настільки
ж одноманітних суконних лаштунків навіюватимуть смуток, створюватимуть похмурий,
пригнічений настрій. Його ще й посилюватиме меланхолійно-безнадійна
музика Шопена, такти якої лунатимуть з вікон квартири Зброжека у першій сцені.
Згодом вона супроводжуватиме вихід Маклени на «панель», її награватиме
на окарині Падур, і класична мелодія на народному інструменті так само озиватиметься
дисонансом, що й фальшиві, гугняві звуки Малахієвої дудки.
Чи не єдину інтонаційну опозицію становила у виставі дуетна сцена матері й дочки
Зброжекових, де Анеля — В. Чистякова екзальтовано-радісно переповідала історію
свого кохання до пана Зарембського й із захопливим здивуванням розказувала про
вчорашнє освічення фабриканта, зроблене у кращих традиціях польського панства
— у пишних, розцвічених метафорами фразах. Для вкрай «романтичної» пані Анелі
ця пропозиція руки й серця молодого, гарного та заможного Зарембського, до якого
«мабуть, найвродливіші панянки горнулися» у самій Варшаві, була справдженням
найзаповітнішої мрії. Анеля — В. Чистякова у білій довгій сорочці, що нагадувала
вбрання нареченої, вихоплена снопом світла, з хрестом у руці, навколішках,
наче сповідувалася, наче умовляла небесні сили допомогти її надіям справдитися.
Натомість мати К. Пилинської виставляла себе типовою обивателькою, для якої
5
Шевельов Ю. Я — мене — мені… (і довкруги). — С. 226.
М. Куліш «Маклена Граса». «Березіль», 1933.
Мати — Л. Пилинська, Анеля — В. Чистякова
кожна новина приховує в собі обов’язкові негаразди, труднощі, а відтак, радість
від скорого доччиного заміжжя йшла в парі з наріканнями на те, що у світі зник порядок
і все тепер «таке зненацьке… ніби з-за рогу». Сидячи у ліжку в теплій сорочці
й чепчику, закутана у товсту ковдру, вона не хотіла полишати «тепле місце», наче
боялася вийти зі світлового кола у темряву, пройти навіть декілька кроків у чорному
просторі, що лежав між нею і дочкою.
Ніби на підтвердження материнського передчуття буквально через кілька сцен
(наприкінці першої дії) Зарембський — Д. Мілютенко безжально розтопче дівочі мрії,
довідавшись про намір Анельчиного батька відкупити фабрику за борги. Ця сцена лишиться
в пам’яті сучасників як приклад яскравого сценічного контрасту: «подібний
до фашиста Зарембський — у чорному блискучому плащі, його наречена Анеля —
в білому вбранні; ліжко під білим балдахіном, схоже на катафалк, — і над нею суворий
католицький хрест чорного дерева; чорна тінь Анелі на білому екрані стіни » 6 .
6
Черкашин Р. Лесь Курбас в Харькове // Лесь Курбас. Статьи и воспоминания о Л. Курбасе.
— С. 147.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
396
марина гринишина, аркадій драк М. КУЛІШ «МАКЛЕНА ГРАСА»
397