Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

що збереглися, не дозволяють встановити однозначно, власне, проти кого чи
чого «сміливо вступив у нерівний бій і навіть смертю своєю утверджував
життя, як дію та боротьбу» Гамлет –Я. Геляса 16 . Втім, припустимо, що домінуючий
у тогочасному мистецтві, так званий, метод «соціалістичного реалізму» обумовив
режисерське трактування образу Привида. Б. Норд категорично відкидав
містичні характеристики цього шекспірівського персонажу і вважав, що його
не можна представляти, як фантом, він натомість має виглядати, як реальна істота.
«У зв’язку з цим, — зауважувала І. Ваніна, — виникло багато питань: чому,
коли привид з плоті й крові, його не всім було дано бачити Чому його боялася
варта, Гораціо Чому схвильовані друзі Гамлета намагалися затримати принца,
коли він поривається кинутися услід за привидом Очевидно, — справедливо підсумовувала
театрознавець, — таке реалістичне вирішення Привида суперечило
задуму Шекспіра, не кажучи про те, що сцени з його участю втратили свою театральність
і вражаючу силу» 17 .
Натомість, напрочуд виразно, вже з перших хвилин появи на сцені Я. Геляс
підкреслював дієвість Гамлета. Принц датський був позбавлений сумнівів, у його
свідомості все було прозорим, чітким та очевидним: і підступність Клавдія, і ворожість
навколишнього світу, і необхідність рішучих дій. Такий Гамлет не лише
відчував обов’язок синової кревної помсти, а й брав зобов’язання відновити
рівновагу й гармонію у цілому світі. До речі, згадуючи в одному з інтерв’ю перші
репетиції вистави, актор визнавав, що режисер радив йому «не силкуватися
одразу побачити Гамлета, для якого «розпався зв’язок часу», порушилася гармонія
життя, а подумати про юного студента віттенбурзького університету, про
того Гамлета, що був за титульним листом шекспірівської трагедії. Зрозуміти
Гамлета, юного і безтурботного, дізнатися, чим він цікавився, що думав, робив,
як жив до тієї хвилини, коли небозвід всесвіту схитнувся над ним, — це значить
внутрішньо підготувати себе до моменту, з якого починається трагедія» 18 .
Цілісний, чистий у своїх почуттях, щирий, палкий та войовничий — такого
Гамлета актор вів крізь усю виставу до сцени поєдинку — заключного акорду
вистави. Тої миті у глядачів не залишалося сумнівів, що принц зрозумів до кінця
зрадницький задум своїх ворогів і прорахував хід подій та свої подальші кроки.
Примушуючи Лаерта обмінятися рапірами, Гамлет –Я. Геляс не лише викликав
на бій конкретну людину, а й, демонструючи зневагу, гнів, презирство до цього
світу, доводив, що смерть його героя — це насправді звитяжна перемога
Гамлета.
16
Красное знамя. — 1956. — 16 мая.
17
Ваніна І. Українська шекспіріана… — С. 192.
18
Цит. за: Горбенко А. Харківський театр імені Т. Г. Шевченка. — К., 1979. — С. 167.
В. Шекспір «Гамлет». Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка, 1956.
Сцена з вистави
У цьому контексті повернемося до процитованої вище характеристики
Б. Норда образу Гамлета, де режисер віддавав перевагу визначенню «борець»
перед визначенням «філософ». Проте, на думку І. Ваніної, такий підхід, вочевидь,
спрощував складну і неоднозначну роль принца у шекспірівському сюжеті,
негативно позначаючись на виставі «шевченківців»: «Сміливий і рішучий Гамлетборець
поступився перед Гамлетом-філософом Філософський зліт думки
Гамлета тут часом приземлявся, конкретизуючись у певних земних образах» 19 .
Підкреслюючи дієву, вольову складову характеру шекспірівського персонажа,
Я. Геляс спромігся передати й щире, ніжне почуття свого героя до Офелії, теплоту
його дружніх стосунків з Гораціо, глибокі, сповнені внутрішнім драматизмом
взаємовідносини принца з матір’ю. Втім, І. Ваніна вказувала, що «часом психологічний
стан свого героя артист виражав через надто підкреслену зовнішню форму
— ненатуральний жест, різкі рухи, хворобливу нервовість, крик до хрипоти
19
Ваніна І. Українська шекспіріана… — С. 183.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
554
майя гарбузюк, наталія владимирова В. ШЕКСПІР «ГАМЛЕТ»
555