Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

на репетиціях не бувало. Здавалося, що Курбаса цікавить насамперед не зміст,
не фабула п’єси, не характер дійових осіб, а сам творчий настрій актора» 4 .
Іншим вагомим засобом налаштування виконавців на активний творчий пошук
стає робота над «мімодрамами» — етюдами на конкретну тему. Декілька прикладів
знаходимо у спогадах виконавця ролі Катвальда, коли автор змальовує
механізми підходів, запроваджених Л. Курбасом. Йдеться, приміром, про сценічне
унаочнення вдачі графа-варвара. Актор якось показав режисерові як персонаж
поглинає їжу: «Я їм яблуко. Курбас просить не їсти, а смакувати, жерти
так, як Катвальд жер би й смажену баранину. Я в такий спосіб «зжер» помідор
і вимазав ним собі щоки, — Курбасові це сподобалося» 5 . Цей епізод спонукав
виконавця до цілеспрямованих пошуків характеристичних рис образу: «Міміка
ковтання, облизування, глибокого голосного втягування повітря, гра пальцями
рук допомагали виявити почуття ненажери. Вибравши два-три жести і довівши їх
до гостроти вираження, я виявляв ними ненажерство, гурманство Катвальда» 6 .
Режисер постійно закликав акторів бути уважними до навколишнього життя, що
без угаву постачає численні «зачіпки» для творчої праці. Іншим разом Л. Курбас
під час репетицій на березі моря запропонував В. Василькові придивитися до поведінки
одного з купальників, який голосно реготав і галасував у воді, зауваживши,
що так мав би поводитися і його герой.
Досвід, накопичуваний у роботі над «мімодрамами», «просував» учасників
вистави в бажаному напрямку, адже саме з таких етюдів згодом складався спектакль.
Творчий режим, встановлений Л. Курбасом, виявився дуже ефективним,
особливо в роботі над найістотнішими ознаками характеру, окресленні мовного
та пластичного малюнку ролі. Однак, узгодження імпровізації з певним позиціюванням
персонажа у структурі вистави в цілому було обов’язковим. Так, приміром,
епізод обговорення меню Катвальдом і кухарчуком не просто мав вигляд
майже естрадного «антре» — тут водночас розкривалася природа особливої
вдачі героя, яка безпосередньо впливала на розвиток сценічних подій.
Іншою важливою особливістю характеру героя В. Василька була безпосередність,
наївність. Режисер і актор розгледіли у Катвальдові хлопчака-розбишаку,
який у захваті гри ладен забути про все на світі — про графський титул, вік, суспільне
становище. Найгостріше його інфантильність і нецивілізованість виявлялися
в епізоді торгу з Леоном (Л. Курбас, Ф. Лопатинський). В. Василько згадував,
що цю сцену вони із Лопатинським « провадили у наростаючому темпі і тоні.
Зімпровізували манери торгашів, що умовляють, кричать, доводять одночасно,
4
Василько В. Театру віддане життя. — К., 1984. — С. 128.
5
Там само. — С. 126.
6
Там само.
Ф. Грільпарцер «Горе брехунові». Молодий театр, 1918. Леон — Л. Курбас, Перевізники — П. Долина,
Ю. Юрський. Аталюс — Л. Пясецький, Леон — Ф. Лопатинський, Едріта — О. Добровольська
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
148
наталя єрмакова Ф. ГРІЛЬПАРЦЕР «ГОРЕ БРЕХУНОВІ»
149