Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

В. А. Моцарта, Р. Вагнера, Дж. Пуччіні, Ж. Бізе, Дж. Верді, Й. Штра уса,
Ф. Легара та ін.
П’єса, запропонована К. Гупалом Володимиру Блавацькому, зазнала режисерських
доповнень, редагувань, корекції. Як зазначено в прем’єрній програмці
вистави, постановник скоротив п’єсу до трьох дій (сім картин), натомість
збільшивши кількість дійових осіб до 25. Це епiзодичнi ролі: Буфетниця,
Секретар, Перший чекіст, Другий чекіст, Листоноша. Очевидно, досвідчений
режисер прагнув замінити «літературу« на подiєвi епізоди. В. Ревуцький зазначав,
що В. Блавацький «мусив подолати поверховість i прямолiнiйнiсть тексту
Гупала» 2 .
Прем’єра вистави «Тріумф прокурора Дальського» відбулася 4 лютого
1942 р. Вона стала знаковою роботою у творчому доробку режисера та актора
В. Блавацького, який виконував роль Дальського, однією з найпопулярніших
вистав драматичного сектору Українського театру міста Львова. Автор п’єси
прем’єри не побачив. У лютому 1942 р. в Києві К. Гупало був схоплений та розстріляний
німцями.
У головних ролях виступили: В. Блавацький — прокурор Дальський, В. Левиць
ка — Поліна Бреславець, Б. Паздрiй — Дмитро Смоляров, О. Яковлiв — Кацнельсон,
В. Королик — Корнєв, А. Антонишин — Яшка.
Актуальність теми, дотик до численних больових точок тогочасної Західної
України (політичні репресії, масові розстріли «нацiоналiстiв», вивезення
до Сибіру) знайшли відгук у глядачів. Виставу показали при аншлагах у Львові
i на виїздах 43 рази.
«Сама по собі ця драма була лише відтворенням доби з мелодраматичними ситуаціями,
але у постановці Блавацького вона набула яскравої картини діяльності
НКВД у 1930-х роках. Режисер не наголошував на страхіттях у діях цієї організації,
адже сама практика методів її ставала центром уваги глядачів. Особливо
вражала сцена у підвалі слідчого Корнєва», — писав В. Ревуцький 3 . Нечисленні
свідки тієї вистави, живі донині, найчастіше згадують саме сцену у підвалі ГПУ.
Ось що, зокрема, розповідав Петро Фарiон авторці цих рядків: «Найбільше вражала
сцена в казематі. Темнота, морок, червонi промені на тілах змордованих
в’язнів викликали співчуття i захоплення героями України » 4 .
«Не треба нічого додавати чи видумувати, бо 23-рiчний більшовицький
«рай» дав стільки насправді дантейських сцен i моментів, що їх не могла виснити
уява й найбільш геніальних драматургів. А проте писати сьогодні про ці речі,
2
Ревуцький В. В орбiтi свiтового театру. — С. 46.
3
Там само.
4
З бесiди автора з П. Фарiоном. — Авторизований запис 10 липня 2002 р.
об’єктивiзувати їх у творах мистецтва — справа нелегка», — зазначав М. Терен
у «Львівських вістях» 6 лютого 1942 р 5 .
Автори тогочасних публікацій відзначали ансамблевість спектаклю, прагнення
створити психологічний портрет часу та його представників. «Заслуга режисера
в тому, що на матеріалі драми Блавацький шукав психологічної правди, намагаючись
«обтесувати» мелодраматичні ситуації, i добивався створення рівного
акторського ансамблю. Це не було легкою справою, бо у виставі брав участь
майже весь драматичний сектор», — підкреслює у своїй книжці В. Ревуцький 6 .
З-поміж усіх виконавців пальму першості він віддає В. Блавацькому.
«Його образ Дальського — багатогранний, відмінний у різних ситуаціях: то
з почуттям власної гідності в розмовах із начальником відділу НКВД Авдєєвим;
то улесливої чемності у бесідах із Поліною Бреславець (акторка В. Левицька),
де він має на меті довідатися все про її батька та його нелегальний приїзд з-за
кордону; то з наказовим тоном слідчого при допиті заарештованого; то навіть
з гострим сарказмом стосовно його колеги Кацнельсона. Загалом кажучи, його
Дальський виведений на межу символу дволичної людини» 7 . «Витончене хамелеонство»
прокурора — В. Блавацького підкреслює й В. Гайдабура 8 .
Майже непоміченою тогочасною пресою залишилась робота художникадекоратора
Мирослава Радиша. Можна лише висловити припущення, що той
загальний емоційний стан, який зостався у пам’яті давніх глядачів й донині, —
заслуга саме художника. Правда життя, наголошена режисером у виставі, втілювалась
і через її зоровий образ — реальне відтворення дійсності в сценічному
середовищі, костюмах, світлі.
Успіх вистави, здавалося, був розрахований заздалегідь. Як зазначала преса,
вже « від двох днів квитки на прем’єру випродані» 9 .
Безпрецедентною в історії ЛОТу стала i рекламна кампанія вистави у процесі
її експлуатації. 19 квітня 1942 р. в залі Лiтературно-Мистецького Клубу відбувся
літературний суд над п’єсою «Тріумф прокурора Дальського». Часопис «Наші
дні» писав: «Але ми б були несправедливі, коли б обстоювали думку, що успіх
Літера турного суду — це виключний успіх Спілки Письменників i Лiтературно-
Мис тецького Клюбу. Успіх Літературного суду — це успіх всієї української
5
Терен М. [Юськів Т.] Трiюмф прокурора Дальського // Львiвськi вiстi. — 1942. —
№ 25 (149). — С. 3.
6
Ревуцький В. В орбiтi свiтового театру. — С. 46.
7
Там само. — С. 46–47.
8
Гайдабура В. Театр, захований в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду
німецько-фашистської окупації (1941–1944). — К., 1998. — С. 145.
9
Терен М. [Юськів Т.] Трiюмф прокурора Дальського… — С. 3.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
532
світлана максименко К. ГУПАЛО «ТРІУМФ ПРОКУРОРА ДАЛЬСЬКОГО»
533