Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Естер іде. Це — смерть. Вона «помирає»: для всіх, для сюжету. Та дух її — тут,
і все тепер — передчуття, і далі — за тим самим канонічним текстом: «Янгол…
І шати його були білі, мов сніг». — «Не проводжайте мене. Іде сніг». — «Вона
поспішає крізь заметіль!» — І з снігу постає Естер. Уся в засліплююче білому.
З’являється всім по черзі — спочатку Ліан, потім Флорану, Шарлотті, і ті не бачать
її першої секунди. Не можуть повірити: «Ти Нічого не розумію… Це ти
Естер!» І лише потім прозрівають.
Це — воскресіння. Коли «обійняли Його (Її…) ноги та вклонилися до землі…»
— Навіть мізансцена та сама… А світло та грим такі, що обличчя Естер —
А. Роговцевої — незмінна трагічна маска. І лише у фінальній сцені цієї маски вже
немає. І світ навколо змінився: тепер усе навколо — торжество.
Творіння продовжується. І воно буде вічним. Від дотику — знайомства з Естер
— кумедно оживає навіть «тростинова лялька» — мадам де Ковіль (М. Швідлер),
мати Шарлотти: в уже неживому раптом знову пробуджується живе…
Шлях Естер — Естер А. Роговцевої та Р. Віктюка — шлях спокутування гріха
нашого сумніву в ім’я доведення безглуздості нашої не-віри. Не-віри в Театр. Невіри
у Кохання. Вознесіння на руки Флорана — фінальна крапка на цьому шляху.
Хеппі-енд — Але такою світлою і має бути і є ось уже два тисячоліття розв’язка
сюжету про торжество вищої справедливості та віднайдення вічного життя.
Увесь канонічний хід подій (Творення Світу, Різдво, хрещення, служіння, моління
про Чашу, хід на Голгофу, розп’яття, смерть, звістка про Воскресіння, явлення,
Вознесіння) був витриманий абсолютно та доволі прозоро закцентований
візуально. Проте ця схема, водночас, вельми притамована, навмисне прихована
у тканині вистави, у багатошаровій структурі цілого.
Найнижчий шар — житейський: екстравагантна історія про всепереможну
силу кохання, прекрасна казка під французький шансон. Сяюча Естер на руках
Флорана та, в унісон, радісний віддих залу. «Мелодрама, мелодрама… — із сумом
зітхає А. Літинська. — «Припиніть цю мелодраму!» або ж «Це мелодрама якась!»
Дехто й припиняв. А що поганого у мелодрамі Хіба «Священні чудовиська»
не мелодрама Жанр, побазований на живому відчутті ситуації, жанр, що зачіпає
життєво важливі центри. І он яка висока поезія виростає на дахові цього жанру,
яке прекрасне дерево, що його охороняє янгол сцени. І як навдивовижу точно,
тим самим абсолютним слухом знайдене рішення «дороги» двох немолодих людей,
які бачать себе ТАМ, за межею знаного: танок у цілковитій німоті, без жодного
звуку, наче в німому кіно (згадувана вже передфінальна сцена «польоту»
Естер до Флорана — А. Л.), і раптом — підтримка. Спалах. Світло. Вибух музики.
Торжество. Тріумфує все те саме: гармонія, краса, справжність Правда сцени» 24 .
24
Литинская А. Роман с самим собой…
Ж. Кокто «Священні чудовиська».
Київський академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, 1987.
Ліан — Л. Погорєлова, Естер — А. Роговцева, Ертебіз — О. Ісаєв
Тож шар глибший — театральний сенс того, що відбулося. Сюжет про силу
Театру, який торжествує над самим життям. «Свійська катастрофа», «спровокований
напад», успішно інсценовані геніальною актрисою. Зіграно театральну
виставу. Естер — його режисер та виконавець, Ертебіз — натхненник, решта —
статисти. Останній жарт у цьому сюжеті — гра у групове фотографування на поклоні:
починає рух Є. Паперний — Флоран, за ним (і, ясна річ, навколо нього)
по-новому розташовуються дами, серед яких і Естер, котра не претендує вже
на жодну «окремішність». Воістину: чоловік завжди певний, що приймає рішення
та розпоряджається саме він. Насправді ж усе вже вирішено та зроблено — жінкою.
Актрисою. А диригент поклону — Ертебіз. Театр.
Ті, хто «має вуха», радісно й дружньо потрапляли на вудку слів Естер: «Бійтеся
театру в житті! Великий актор займається своїм мистецтвом лише на сцені, поганий
актор завжди грає в житті». Так, Естер справді не грає. Бо для неї не існує
настільки природного та незаперечного для інших — звичайних, «нормальних»
Флорана, Ліан, Шарлотти, Люлю — поділу на життя і Театр. Театр = Життя.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
804
анна липківська Ж. КОКТО «СВЯЩЕННІ ЧУДОВИСЬКА»
805