Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

«актуалізувати» зміст майбутньої вистави. Суд над знаменитим терористом, запеклим
ворогом більшовиків саме тоді відбувався в Москві, і театр збирався з того
скористатися. Інтерес пересічної публіки до майбутньої вистави вміло «підігрівали»
у місцевій пресі, посвячуючи майбутніх глядачів у закулісні проблеми театру. За
три тижні до прем’єри у газеті «Коммунист» з’явилося повідомлення: «Правлінням
Держдрами надісланий запит тов. А. Луначарському про дозвіл співставити у його
п’єсі «Полум’ярі» соціаліста Рагина з Борисом Савінковим і про додавання до реплік
Рагина достеменних висловлювань Бориса Савінкова на суді» 6 . Отримавши такий
дозвіл, театр не забарився замовити ВУФКУ кіноматеріали цієї судової справи
для подальшого використання у виставі. Словом, усі належні «маніпуляції», здатні
викликати зацікавлення аудиторії, було використано ще до прем’єри, відтак, за долю
«Полум’ярів» на франківській сцені можна було «не хвилюватися».
Стосовно естетичних особливостей вистави, то Б. Глаголін запровадив доволі
екстравагантне поєднання дещо банальної сценічної «лексики» із засобами
виразності нетеатрального «походження» — від цирку до кіно. Постановник
не збирався нехтувати жодними можливостями вразити публіку, і, здається, трохи
цим «хизувався». Інакше, чим можна пояснити демонстрацію вже у першій
яві трюку, виконання якого безпосередньо загрожувало життю акторів Їхній
діалог відбувався на площадці, яка розгойдувалася високо над сценою, і персонажам
доводилося, не тримаючись за троси, без будь-якої страховки балансувати
на чималій висоті. Постановник повсякчас у різний спосіб «лоскотав нерви»
глядачів. Наприклад, «ті, що сиділи в ложах та амфітеатрі, були збентежені несподіваним
грюкотом у двері. За задумом режисера, це повинно було викликати
тривогу в залі, виводити глядачів із стану байдужої споглядальності» 7 . Але,
мабуть, найбільше вразила публіку сцена появи автомобіля, чиє кінозображення
проектували на екран. В якийсь момент екран усували зі сцени, і справжній автомобіль
із героями раптово виїздив на сценічний майданчик, викликаючи у глядачів,
передусім партеру, чималий емоційний шок.
Аналогічні «стреси» пережили й російські глядачі, відвідувачі гастрольної
вистави у Москві 1926 року. Рецензія в «Новом зрителе» взагалі змушує згадати
про «бойовик» або тріллер. Критик зауважував, що «перший удар, завданий
глядачеві, одразу приголомшував. Постріл у віконне скло ресторану, постріл
у відповідь — у публіці, фігура кокотки, яка звішувалася у повітрі, дика, майже
як маячня, фантасмагорія, жива лялька — офіцер Конраді починає грати лялькою
справжньою» 8 .
6
В Держдраме // Коммунист. — Х., 1924. — 11 жовт.
7
Коломієць Р. Франківці. — К., 1995. — С. 32.
8
П. Ж. О постановках Б. С. Глаголина // Новый зритель. — 1925. — № 11. — С. 12–13.
А. Луначарський «Полум’ярі». Театр ім. І. Франка, 1924. Сцени з вистави
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
246
наталя єрмакова, поліна нятко А. ЛУНАЧАРСЬКИЙ «ПОЛУМ’ЯРІ»
247