Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Відтак, не варто примножувати приклади, скажемо тільки, що до початку
1970-х рр. ситуація в основі своїй лишалася незмінною. Хоча, варто зазначити,
що за цей період український театр поступово накопичував силу, час від часу випробовуючи
її у виставах за класичною драматургією.
«Шлях до вироблення нових принципів сценічного вирішення «Камінного господаря»
— так поцінувала Н. Б. Кузякіна виставу С. Данченка за драмою Лесі
Українки у Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької
ювілейного 1971 року 40 . Ця вистава справді віддзеркалила зміну пріоритетів у того
покоління української режисури, яке стало до активної роботи останньої
третини минулого століття, принаймні, їхнє прагнення якісних зрушень в царині
українського театру. Для унаочнення такої думки досить порівняти виставу
Театру ім. М. Заньковецької з більш, ніж поміркованими спробами стильових
оновлень у наступних версіях драми Лесі Українки (1946 і 1951 рр.), що їх здійснили
К. Хохлов та його учень М. Соколов (1971 р.) на кону Київського театру
російської драми.
Істотним є й той факт, що тогочасна драматургія, як українська, так і дозовано
дозволена російська, вочевидь не уможливлювала практичного втілення
зазначених прагнень. Її ідейна, тематична та формотворча бідність хіба що обслуговувала
ідеологічну функцію театру, стверджуючи його місце в суспільному
устрої. Отже, єдино класика була здатна вже вкотре врятувати національну
сцену, даючи основу для режисерських нововведень, допомогти естетизувати
театр в Україні та поглибити його тематичний комплекс, сценічну проблематику.
Відтак найпомітніші «класичні» спектаклі від останньої третини століття
характеризують ускладнені художні системи, багатовимірність їхніх композицій,
ментальна насиченість простору й часу, вираз ідеї через сценічне існування
Героя.
Усе назване можна справедливо віднести до «Камінного господаря» львів’ян.
В одній із перших своїх вистав на кону театру ім. М. Заньковецької Сергій
Данченко сконцентрував основні компоненти «великого стилю» української режисури,
що не раз проступали у спектаклях за класичними творами (не торкаючись,
однак, драматичних поем Лесі Українки) та особливості власної творчої
манери. У стилістиці спектаклю він поєднав епічність дійства з яскравою образністю
його окремих компонентів і деталей, у жанрі — філософську узагальненість
й відстороненість поетичної притчі з психофізичною конкретністю драми.
Просякнутий знаковими символами простір дії (художник М. Кипріян), насичена
конденсованим музичним звуком її атмосфера (композитор Б. Янівський)
слугували ґрунтом і тлом для розгортання епізодів-композицій, що оповідали
40
Кузякина Н. Украинская драматургия ХХ века… — С. 19.
Леся Українка «Камінний господар».
Львівський академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, 1971.
Дон Жуан — Б. Ступка, Донна Анна — Л. Кадирова
історію переможеної особистості в її боротьбі з собою та навколишнім життям.
І цей шлях розгортання й краху морального імперативу, уособленого в дуетідвобої
Дон Жуана і Донни Анни, насамперед і вирізняв львівську виставу з цілого
ряду її попередників у сценічній історії «Камінного господаря». Режисерська
концепція вистави вкладалася у систему противаг, безкінечного ряду самозаперечень
і протистоянь, огорнутих іронічним скепсисом та час від часу відвертим
сарказмом.
Створена М. Кипріяном конструкція за образним вирішенням являла собою
і узагальнений вираз камінного склепіння, і середньовічний палац, і уявну гору
— горду мрію Донни Анни 41 . Впродовж вистави герої «долали» її різні площини,
щоразу опиняючись під поглядом іронічно оскаленої величезної кам’яної маски,
що нависала над сценою. Противагою цій вертикалі слугувало кладовище, де серед
сірих кам’яних плит горів тривожним полум’ям червоний вінок. З його нетрищ
41
Кулик О. Львівський театр ім. Марії Заньковецької. — К., 1989. — С. 120.
розділ перший УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1900-х НА ШЛЯХАХ ОНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ «ПСИХОЛОГІЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
100
марина гринишина ЛЕСЯ УКРАЇНКА «КАМІННИЙ ГОСПОДАР»
101