Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

поведінкою мали викликати в уяві глядачів образи певних тварин, що, врешті,
й визначало спосіб їхньої типізації. (Маска, якраз, і є феноменом, що, насамперед,
виконує функцію типізації). У спогадах учасників тих подій можна знайти
прямі й непрямі вказівки на це. Приміром: «Характер сценічного вирішення
кухарчука Леона у виконанні Ф. Лопатинського та й самого Л. Курбаса можна
передати лише засобом уподібнення. Їхня спритність нагадувала граціозну гру
дельфінів у теплому морі, а легкі й досконалі жести — дзвінкі плавники» 13 . Цей
приклад є дуже характерним для означення природи тропіки вистави. Її відбиток
знаходимо також в образі героя С. Бондарчука — Гальомира: нареченийневдаха
«весь час ховався в холодок під дубом, рясно вкритим жолудями, ремиґаючи,
як бичок, що його він нагадував своєю зовнішністю, та ще й у шоломі
з рогами» 14 .
Стихія гри у «Горе брехунові» «поширювалася» на просторове рішення — дотепне
та «грайливе» (художник А. Петрицький). Взяти, хоча б, уже згадувану
суфлерську будку, в якій не було жодної практичної потреби. Однак, це не завадило
встановити її на авансцені, а на додачу — щедро оздобити масками. Гру
з предметами художник час від часу трансформував у гру з масштабами предметів.
Він «поводився» із простором ніби дитина, яка, нехтуючи законами перспективи,
збільшує чи зменшує масштаби речей залежно від власного до них ставлення.
Предмети на сцені подеколи втрачали звичні пропорції, об’єм. Дерево, будинок,
кущ, скеля були пласкими, площинними; власне, це було, навіть, не дерево,
а візуальна «ідея» дерева чи будинку. Декорації нагадували старовинну іграшку
— маленький макет казкової країни, у якій дитячою рукою переставляються намальовані
на картоні замки, хмари, кущі, гроти тощо.
Але цим не вичерпувалося коло спровокованих постановниками зорових
алюзій. Могло здатися, що світ поставав у декораціях «Горе брехунові» таким,
яким його зображували, приміром, середньовічні маляри. Це враження посилювала
колористика простору, що аж дзвенів яскравими, локальними барвами,
ніби позиченими у середньовічних вітражів. Про середньовіччя у декораціях
нагадували й розкішні тканини, своєю формою подібні до дорогоцінних гаптованих
штандартів — овальні, округлі, із сонцем, зорями, єдинорогом. Вони
виблискували вгорі під колосниками, «дозволяючи» публіці милуватися тільки
якоюсь невеликою своєю частиною, ймовірно тому, що публіка не «заслуговувала»
на споглядання всієї цієї краси, або для того, щоби глядачі подумки тяглися
вище вгору, «розсуваючи» простір дії власною уявою, щедро стимульованою
А. Петрицьким.
13
Бондарчук С. «Молодий театр» // Молодий театр. — С. 152.
14
Там само.
Стилістична єдність костюмів персонажів багато у чому була зумовлена повсюдним
використанням вишуканих геометричних мотивів, які траплялися
на всіх строях: сорочках, туніках, плащах, вбранні священнослужителя. Взуття,
панчохи, пояси, навіть шкіряні колети вояків, металеві кольчуги та рогаті шоломи
прикрашали орнаменти. Кольорові візерунчасті стрічки підтримували пишне волосся
героїв. Дуже стильно виглядало вбрання центральних персонажів, приміром
— Едріти (О. Добровольська, Г. Прохоренко). Біла довга сукня-туніка, прикрашена
ніжними узорами, вишукана діадема робили дівчину схожою на жінок
епохи модерну і водночас — героїнь античного театру. Художник у «Горі брехунові»
діяв у творчій злагоді з режисером, тонко відчуваючи стилістичну спрямованість
спектаклю, що не лишилося поза увагою окремих рецензентів: «Декорації
цілком відповідали духові самої комедії. Дерева фантастичного рисунку й кольору,
великанські ключі, хати, розміру меншого від ноги людини, риби в річці,
загадковий ліс» 15 . У цих словах міститься також натяк на те, що А. Петрицький
утворив на кону Молодого театру барвистий світ «дитинства людства», в якому
бриніла радість від переживання самого плину життя. Вітальним щастям виповнювалося
все суще на цьому кону. «Тут річка Анатоля Петрицького з рибами
і хвилями заграла, не соромлячись своєї штучності. Тут риби вибралися на хвилі
і застигли, щоб глядач намилувався пружністю ритмічної плавби. Тут і кухонька
сором’язливо притулилася зграбненьким натяком, щоб не гнітити простору важкістю
стін і не труїти повітря натуральним димом. Тут усе набрало елегантності
й весняних розмаїтих барв» 16 . Ця емоційно забарвлена згадка одного із виконавців
не залишає сумніву в свідомому акцентуванні художником тих рис, які апелюють
саме до форм дитячого світобачення.
Спектакль «Горе брехунові» лишився в історії національного театру одним
із перших прикладів використання методу стилізації. Тут варто також наголосити
значення стилізації для сценічної культури, яка у своєму розвитку стримувалася
державною політикою і змушена була гальмувати власний розвій, зосереджуючись
на формах і методах, далеких від радикальних. Це, поза сумнівом, вказувало
на фундаментальність мистецьких підходів авторів вистави. Симптоматично, що
сам Л. Курбас називав Молодий театр «театром еклектики і стилізації» 17 .
Недаремно театр саме такої програмної спрямованості, як Молодий театр,
в роботі над виставою «Горе брехунові» вперше в історії національної сцени сміливо
став на шлях опанування технологіями commedia dell’arte, прагнучи вста-
15
Метлинський Ол. Молодий театр: «Горе брехунові» // Відродження. — 1918. — 6 груд.
16
Бондарчук С. «Молодий театр» // Молодий театр. — С. 152.
17
Курбас Л. Сьогодні українського театру і «Березіль» // Додаток до «Вапліте». —
1927. — № 9. — С. 25.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
152
наталя єрмакова Ф. ГРІЛЬПАРЦЕР «ГОРЕ БРЕХУНОВІ»
153