Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

перевагу такому «неелегантному» кольору, хоч і любила його в юності. Можливо,
це теж одна з умовностей, але, на жаль, вона претендує на символічність» 21 .
Звісно, левова частка всіх оцінок критиків присвячена А. Роговцевій у ролі
Гелени. Дописувачі аж ніяк не економили на захоплених епітетах, але лишається
враження, що вони марно намагалися «вбрати» у слова те унікальне театральне
диво, яке тому і є дивом, що його не можна описати й відтворити. Так Л. Жиліна
відзначає у Гелені — А. Роговцевій «жіночу чарівність, іронічність і напівдитячу
довірливість, серйозність і грайливість», те, що актриса «доносить до нас правду
характеру, його протиріччя» 22 . Е. Капітайкін просувається, так би мовити,
«вглиб»: «Мало сказати, що актриса гранично органічна, приваблива, жіночна.
Мало згадати численні деталі її виконання. Танцюючу ходу. Лукавий погляд з-під
капелюшка, що збився на очі. Кумедний шарфик, який надто міцно стягує шию.
Захоплений дитячий танок навколо засліплюючих червоних черевичків, подарованих
коханим. Іронія та пафос, драматизм та гумор примхливо сполучаються
в ній, утворюючи неповторний поетичний склад характеру. Геля — Роговцева
передусім індивідуальність, особистість, «людина на всі часи». Обивателі презирливо
називають таких людей наївними мрійниками, диваками. Та чи можна
назвати фантазією та дивацтвом єдине кохання, дружбу до самозречення, справжню
мужність» 23 .
Зазвичай у ролях, які передбачають вікові зміни у героїв, акторам більше вдаються
або «молоді», або «зрілі» сцени — залежно від того, в якому «психологічному»
(бо ж від «біологічного» він часто відмінний) віці перебуває сам виконавець.
Та всі без винятку рецензенти відзначають, що Роговцева у «Варшавській
мелодії» однаково комфортно та переконливо почувається і 20-літньою дівчиною,
і 40-літньою жінкою 24 . Ось який пунктир прокреслює щодо героїні
Роговцевої критик А. Спиридонова, намагаючись якнайточніше презентувати її
Гелену на початку — та наприкінці вистави: «Ясноока простенька дівчинка прийшла
в консерваторію слухати Шопена. Ось вона знайшла своє місце у залі, чекаючи
початку, потай, щоб ніхто не бачив, відкусила бутерброд, схований в сумці,
— мабуть, прийшла сюди прямо з лекції. Перегорнула програмку. Потім — коротка
розмова з непроханим сусідом, у якого опинився квиток її подруги. Та от
звуки чарівної музики, і Гелена — вся в її владі.
Вже в цьому першому епізоді вгадується неповторність її характеру. Ще багато
дитячого, наївного в усій постаті Гелени. В своєму червоному пальті і сі-
21
Жиліна Л. Мелодія дилеми кохання…
22
Там само.
23
Капитайкин Э. Киевская мелодия // Вечерний Ленинград. — 1968. — 22 мар.
24
На момент прем’єри самій актрисі було 30.
Л. Зорін «Варшавська мелодія». Київський академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, 1967.
ренькому береті вона часом нагадує майже підлітка. І водночас це вже досить
сформована людина зі своїм внутрішнім світом, зі своїми поглядами. В ній не лише
привабливість жіночності, а й особлива значимість. І ось Гелена через
десять років. Замість сірого берета — нарядний широкополий капелюх. Замість
студентського пальта — елегантна сукня. Зовнішньо проста, стримана. Але яка
ціна цієї стриманості. За нею — величезне внутрішнє напруження, пристрасна
робота думки, живе почуття» 25 .
Особливу увагу критик приділяє невеличкому епізоду, що характеризує роботу
А. Роговцевої якнайточніше, — двом коротеньким реплікам Гелени під час її
зустрічі з Віктором через десять років після їхнього розриву.
« — Хочеш, я розсмішу тебе — звертається вона до Віктора, не дивлячись
на нього, майже відвернувшись від столика варшавського ресторану, за яким вони
сидять. — Я все ще люблю тебе.
25
Спиридонова А. Барви таланту…
Віктор — А. Шестопалов, Гелена — А. Роговцева
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
654
анна липківська Л. ЗОРІН «ВАРШАВСЬКА МЕЛОДІЯ»
655