Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

П’єса «Чорна Пантера і Білий Медвідь», з’явившись на укра
їнському театральному терені напередодні Першої світової
війни, відтоді стає одним із найбільш ужиткових творів у переважної
більшості труп. У сезоні 1914/15 рр. бачимо її в репертуарі
Українського Людового театру під орудою В. Коссака,
у березні 1916 р. драма іде на сцені новоутвореної ініціативи
Л. Курбаса «Тернопільські театральні вечори», у березні
1919 р. — у Новому Львівському театрі, чільними організаторами
якого були А. Бучма та В. Калин, у жовтні 1920 р. відбулася
прем’єра вистави за п’єсою «Чорна Пантера…» в Українському
Незалежному театрі в режисурі М. Бенцаля.
На сході естафету Молодого театру перейняло нас тупне
Кур басове театральне утворення — Кийдрамте, на сце ні
якого режисер повторив нещодавню молодотеатрівську виста
ву, знову зігравши Каневича у дуеті з Л. Гаккебуш — Ритою.
Сформований під проводом Г. Юри того ж 1920 р. театр
ім. І. Франка одним із перших показав спектакль «Чорна Пантера
і Білий Медвідь». П. Самійленко та О. Добровольсь ка, які
увійшли до складу трупи, зберегли за собою, відповідно, ролі
Рити та Сніжинки, С. Семдор грав Корнія, А. Бучма — Мулена.
З великою долею вірогідності можна припустити, що ця вистава
також повторювала сценічну роботу Молодого театру.
На подібну думку наштовхують й інші версії «Чорної
Пан тери…», де провідну роль відводили вчорашнім «молодотеатрівцям»:
зокрема тернопільський спектакль 1919 р. за
участю В. Калина та Ф. Лопатинського, постановка 1920 р.
Державного українського театру в Одесі, до якої до лучилися
В. Васильєв та О. Городиська, або інсценізація В. Василька у сезоні
1921/22 рр. на кону Першого театру УРР ім. Т. Шевченка,
в якій він сам виконав роль Мулена. Провідний дует вистави
склали досвідчений І. Мар’яненко — Корній та Л. Гаккебуш
— Рита.
Бібліографія:
1. Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас. — К., 1987. — 195 с.
2. Корнієнко Н. М. Лесь Курбас: Репетиція майбутнього. — К.,
1998.
М. ГРИНИШИНА
Творчість класика австрійської літератури Ф. Грільпарцера
(1791–1872) в історії українського сценічного мистецтва
представлена лише виставою Молодого театру. В житті самого
автора ця «історична комедія» відіграла драматичну
роль. Написана 1837 р. і тоді ж поставлена у Віденському
«Бургтеатрі», вона зазнала провалу. Вражений драматург
заборонив друкування п’єси, а також постановку будь-якого
іншого свого твору (за його життя жоден з них так і не
побачив світла рампи).
На кін Молодого театру «Горе брехунові» потрапило,
радше за все, через особливий пієтет Л. Курбаса до видатного
австрійського актора Й. Кайнца, у репертуарі якого була
ця п’єса. Л. Курбас її переклав і поставив, а також зіграв
центральну роль — кухарчука Леона, чий сценічний костюм
(художник А. Петрицький) виглядає як «репліка» костюму
Леона — Й. Кайнца.
Л. Курбас вважав «Горе брехунові» однією з найбільш
зрілих робіт Молодого театру. Публіка сприйняла її із захватом.
Інша річ критики — декого вистава радше спантеличила.
Зокрема, певне збентеження, приховане за надмірною
афектацією, можна «розчути» навіть у цілком позитивній
рецензії: «Такої постановки, як «Горе брехунові»,
Київ також ще не бачив, це — буфонада, ракета — сліпуча
й молода» 1 . Схоже, автор був майже здивований і, правду
кажучи, підстав для цього йому не бракувало. Почати хоча
б із того, що народжена за часів громадянської війни,
С. 26.
Ф. ГРІЛЬПАРЦЕР «ГОРЕ БРЕХУНОВІ»
Молодий театр (1918)
1
Ярошенко В. Піонери // Мистецтво. — К., 1919. — № 2. —
наталя єрмакова Ф. ГРІЛЬПАРЦЕР «ГОРЕ БРЕХУНОВІ»
145