Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Звичайно, не можна вимагати, щоб кожна театральна
постановка становила окрему дефініцію. Нас тривалий час
привчали до театру, де спілкування з глядачем відбувається
на рівні слова, де всі сценічні засоби, по можливості, скеровані
на прояснення ідеї. І ми майже забули, що таке магія
театру. Вистава Театрального клубу повертала нас до цієї
таємниці.
І все ж уся сума тем і картин має створювати смислову,
змістовну ауру. Інакше стрілка рівноваги форми і змісту похитнеться,
і спектакль перетвориться на маніфест естетичних
пристрастей режисера.
Звичайно, буває, що естетика спектаклю заодно з його
змістом. У виставі «У відкритому морі» такого, на жаль,
не сталося. Та, незважаючи на це, спектакль давав надію
і впевненість, що з’явився цікавий колектив з великим професійним
і творчим потенціалом і режисер зі своїм поглядом
на театр.
М. НІКОЛАЄНКО
О. ЛИШЕГА «ДРУЖЕ ЛІ БО, БРАТЕ ДУ ФУ»
Київський театр-студія «Будьмо!» (1992)
Так званий «пошуковий» театр, що виник в Україні у другій половині
1980-х на хвилі кардинальних змін у суспільному житті
та проіснував як окреме цілісне явище до середини 1990-х,
у своїх мистецьких та навколомистецьких проявах нагадував
дитину, яка нарешті лишилася без опіки дорослих, тож сприймає
все навколо як один великий іграшковий магазин, бавиться,
вигадує, тягне додому всякий мотлох, видаючи його за
незаперечну коштовність. Режисери, які очолили, за тогочасною
термінологією, «студійний рух» (О. Ліпцин, В. Більченко,
В. Кучинський, А. Жолдак, С. Проскурня та ін.), рішуче вийшли
за межі традиційного сценічного «формату», тобто почали
завзято опановувати «нетеатральні» до того тексти (Платона,
Акутагави Рюноске, П. Флоренського, Д. Хармса, Я. Ріцоса,
Дж. Джойса, К. Вой тили, Ф. Достоєвського, Г. Сковороди,
М. Хвильового, Л. Кос тенко, А. Платонова«соц-арт» під назвою
«Лабораторія нової людини», де автор виступив під псевдо
«А. Дерево» 1 ); «позасценічний» ігровий простір (підвали,
житлові кімнати, горища, гаражі, музейні експозиції, подвір’я,
культові споруди, майданчики просто неба та ін.), нові,
агресивні форми контакту з публікою (залучення глядачів до
активної дії 2 , «розчленовування» апріорі фізично монолітної
1
МТМ «Сузір’я», 1990 р.
2
Так, у виставі Львівського театру ім. Л. Курбаса «Між двох
сил» В. Винниченка (реж. В. Кучинський) серед публіки обирали
жертву й тягли її «на розстріл», а у спектаклі Київського театру
на Подолі «Я прийду по ваші душі…» за поезіями В. Висоцького
(реж. І. Славінський) глядачів залучали до участі у похороні ліричного
героя.
анна липківська О. ЛИШЕГА «ДРУЖЕ ЛІ БО, БРАТЕ ДУ ФУ»
837