Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

про столичних повій, виселених з Москви на час Олімпіади 1980-го «за 101-й кілометр»
— аби не псували райдужного пейзажу «зразкового соціалістичного
міста» — став активно запитуваним у нові часи, коли на театральний кін прорвалися
маргінали, «декласовані елементи», коли з нього зазвучала ненормована
лексика, а в центрі уваги опинилися табуйовані раніше проблеми і теми. У річищі
загальної ревізії недавньої історії театр з якимсь мазохістським запалом заглибився
у соціально-психологічну «чорнуху» (ще одне слівце «перестроечного новояза»),
приправлену дещицею «богоискательства».
Галінські «Зірки…» — із цілим розсипом бенефісних жіночих ролей, «добре
зробленою» інтригою та гострим діалогом — розпочали свою тріумфальну ходу
сценами СРСР наприкінці 1980-х. Понад п’ятнадцять років протрималася на афіші
вистава театру «Соврємєннік» (режисер Г. Волчек, художник Д. Боровський,
у ролях: М. Нєйолова, Г. Петрова, О. Яковлева, В. Шальних та ін.), і навіть ще
донедавна в активному репертуарі Санкт-Петербурзького Малого драматичного
театру фігурувала не менш «взірцева» постановка Т. Шестакової (у ролях:
Т. Шестакова, Н. Акімова, Т. Расказова, Г. Філімонова та ін.). «Зірок…» активно
ставили і за кордоном — очевидно, як художнє свідчення «жахів радянського
режиму», а за деякими відомостями, текст п’єси (очевидно, у такій самій якості
— хоча не варто принижувати і майстерності драматурга) навіть був включений
до програми багатьох театральних шкіл США.
На сценах України п’єса О. Галіна стала репертуарним бестселером: за два
сезони тільки у державних театрах з’явилося вісім постановок (Київ, Харків
(дві), Львів, Чернігів, Маріуполь, Миколаїв, Одеса). У російському оригіналі
чи в імпровізованих, нашвидкуруч здійснених у самих колективах українських
перекладах, на малих чи великих сценах, в «старих», поважних театрах чи навіть
в рамках навчальної програми театральних «вишів» (постановка О. Біляцького
у Харкові стала ще одною дипломною виставою керованого ним акторського
курсу, котрий став відомий на всю Україну завдяки «Мині Мазайлу» М. Куліша)
— «Зірки…» буквально «окупували» театральний небосхил. Але найбільш показовою
— мабуть, тому, що найменш штампованою й «академічною» — виявилася,
на думку авторки цих рядків, вистава, якою у жовтні 1988 р. у Харкові відкрився
Молодіжний театр-студія на вулиці Карла Маркса 3 .
У Харкові цей театр став пізньою, до того ж, єдиною «дитиною» тогочасного
студійного руху. На сценах міста вже було два «комплекти» зірок на тому ж вра-
3
Цілком за «модою» тих часів, його «хрещеними батьками» виступили райком
ЛКСМУ та промислове підприємство — об’єднання «Кондитерпром», а притулок надав
палац культури. Постановником «Зірок…» став керівник театру П. Бойко, художником
— Т. Шигимага, автором музичного оформлення — О. Іванов.
нішньому небі (у «шевченківців» — у постановці
О. Біляцького та В. Мащенка,
у російській драмі ім. О. Пушкіна —
Л. Садовського). Але глядачі валили валом
саме у клуб на вул. Карла Маркса:
харків’яни ладні були купувати «вхідні»
за ті самі три карбованці, що коштували
й квитки з місцями, — аби хоч
у куточку постояти, і коли на люстрі
не висіли — так лише тому, що звідки
ж вона могла взятися в отій, здається,
Богом забутій незатишній кімнаті з обдертими
стінами
Поява і перший успіх театрустудії
були зумовлені духовною громадською
потребою в актуальному,
соціально-загостреному мистецтві.
Але — не тільки: соціальна влучність
у ній поєднувалася з чіткою режисерською
концепцією та якісними акторськими
роботами.
молодіжний театр-студія, 1988. Сцена з вистави
О. Галін «Зірки на вранішньому небі». Харківський
П’єса О. Галіна багатопланова: у ній
можна побачити і «полуничку», сенсаційний сюжет раніше табуйованої тематики,
і точний портрет конкретної соціальної ситуації, і галерею пороку взагалі.
Розпочинаючи виставу словами з Біблії (їх читає Олександр — С. Бичко) — розділом
«Іісус прощає грішниці»: «Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той
каменем кине!» — режисер пропонує узагальнений, філософський погляд. Театр
стверджує: в тому, що відбуватиметься, в скалічених людських долях, у зґвалтованих
надіях винуваті й ті, хто уособлював антигуманний режим, і їхні прямі
жертви, і взагалі всі ми без винятку. Усі, хто вгамувався і багато років терпів
духовно принижене існування (соціальний шар проблеми). Усі, хто розучився
(а певне, ніколи й не вмів по-справжньому) чути та розуміти інших — якщо говорити
про етичний, моральний аспект.
У «Зірках…» у постановці П. Бойка люди (окрім єдиної — Ганни) нічого не чують
і, здається, навіть не слухають. Спосіб існування персонажів вистави — втома
і зламаність: або глибинні, внутрішні, або такі, що їх видно одразу.
Ганна (Н. Ляшенко) — вкрай занепала, але природно порядна людина з якоюсь
«тваринною» живучістю та вмінням орієнтуватися в ситуації. Вона з тих, хто завжди
все бачить і усвідомлює — тому намагається зводити небезпечні, вибухові
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
774
анна липківська О. ГАЛІН «ЗІРКИ НА ВРАНІШНЬОМУ НЕБІ»
775