Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

прийшов зав’язати… чи нема де мотузки… — аж поки наважився подати голос, що,
здавалося, пропав навіки: — Ти сама, Анно.. — спитав так тихо, що вона мала перепитати,
теж заглиблена у власні мрії: — Га — Ти сама — аби щось спитати, аби
говорити, тамуючи в собі сором і усвідомлення втраченого щастя.
Так виникали три гіркі його запитання до неї про їхнє кохання та подружні
стосунки нині. І звучали три гіркі відповіді, три остаточних «ні», якими уславилася
Н. Ужвій в ролі Анни. Актриса пізніше згадувала про цю сцену і про свого
партнера А. Бучму так: «Найбільше допомогли мені очі Миколи — то повні покірливої
любові, то скорботні, то докірливі, то благальні, то безнадійно приречені,
то гнівно пристрасні і протестуючі. Тому в четвертій дії, коли Микола питає
Анну, чи вона не любить, і не любила, і любити не зможе, Анна тричі відповідає:
«ні». Перше «ні» вона каже, не дивлячись на Миколу, впевнено. Друге, страшне
для нього «ні», їй тяжко сказати — вона зустріла його очі, а, проте, все ж каже
це «ні», каже якомога м’якше, так, ніби просить пробачення за те, що не може
його любити; і третє «ні» каже, відводячи від Миколи погляд, як і він від неї, бо
Анна не може знести його страждання, хоч у самій іде боротьба за свою любов,
за своє украдене щастя. Тільки тому з’явились на ці три «ні» різні інтонації, три
психологічних стани» 2 .
Далі діалог Анни і Миколи звучить як музичний дует. Вони, вкрай схвильовані,
наповзають репліками один на одного, наразі даючи на власному вдоху/видоху
почути слова партнера. Взагалі взаємодія виконавців вистави міцно спліталася
в дивовижний ансамбль — словесний, пластичний, співочий. «Жу-ра-вель-вель,
жу-ра-вель-вель…» — п’яна пісня сусідів Задорожного в п’ятому акті — це скоріше
голосіння за багатьма вкраденими щастями, у кожного воно своє. А танці
молоді біля корчми на Сретення — такі запальні ігрища, такі цнотливі й зграбні,
і такі спотикання, пручання, знехотя приєдналась до них грішна пара коханців
— Анна — Н. Ужвій і Михайло — В. Добровольський. Троїсті пліткарки-сусідки
— В. Бжеська, Л. Комарецька, В. Чайка — як три хорти в полюванні за чужим
гріхом — руки, схрещені на грудях, дрібний рух крок-в-крок, високі інтонації
фальшивого співчуття.
М. Гринишина справедливо зазначає, що Гурман В. Добровольського був
у виставі наочною антитезою Задорожного — А. Бучми. Насамперед — зовнішньо.
Коли його висока, ставна фігура, ніби «облита» жандармським мундиром,
з’являлася у хаті Миколи, заповнюючи собою її простір, стаючи за його центр,
глядач відразу пересвідчувався у правдивості історії шлюбу Анни і Задорожного.
Тільки з примусу або через брехню про загибель Михайла Анна могла проміняти
цього красеня на старого і немічного Миколу. Для подружжя Задорожних поява
2
Літературна Україна. — 1951. — 5 квіт.
І. Франко «Украдене щастя».
Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1940.
Анна — Н. Ужвій, Михайло — В. Добровольський
Гурмана однаково віщувала недобре, і Микола — А. Бучма лякався і губився від
несподіванки, а Анну — Н. Ужвій охоплював справжній жах, наче до неї озвався
привид з минулого. Натомість Михайло — В. Добровольський виглядав абсолютно
спокійним, напевно, відчуваючи себе хазяїном ситуації. Він з удаваною доброзичливістю
і водночас з іронією вітався з господарем та його жінкою, у відповідь
на божбу Анни просив подати йому руку. Тільки торкнувшись тремтячої руки
жінки, яку колись кохав, Михайло — В. Добровольський на мить давав побачити
справжні почуття Гурмана — простягаючи до неї великі й сильні долоні, одним
пильним поглядом охоплював всю постать Анни — Н. Ужвій і, зціпивши зуби від
муки, відпускав її 3 .
Театрознавець стверджує, що саме двоїстість Михайлової натури — захованість
справжніх почуттів і прагнень, вміння прикрити їх іронією і, коли треба,
3
Гринишина М. Театр української драматургії: Сучасна та класична українська п’єса
на сценах театрів у 1930-х. — К., 2006. — С. 273–274.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
450
валентина заболотна, анна липківська І. ФРАНКО «УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ»
451