Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

невдовзі слова звучали ритмічно, злагоджено. Потім ми читали цей текст кожен зокрема,
потім у різних тотальностях. Незабаром ми настільки звикли до тихенького
цокання метронома, що зовсім не помічали його, але він тримав нас у своєму ритмі»
2 . Л. Курбас спочатку стримував студійців від спонтанних дій, вимагаючи від них
пластичного «аскетизму». І тільки «згодом дозволяв хористам рух руками, зумовлений
змістом фрази та ритмом. І рух у них знаходився ніби сам собою» 3 . Впродовж
усього репетиційного періоду режисер жодного разу не намагався «спростити»
підходи до опанування видатним драматургічним твором.
Вважаючи «Едіпа-царя» «зворотним пунктом в історії українського театру» 4 ,
Л. Курбас чим далі посилює вимоги, а на останніх етапах підготовки «Едіпацаря»
запрошує до співпраці знаменитого хореографа і танцівника московського
Большого театру М. Мордкіна та фахівця зі сценічної мови М. Лунда — для
максимального вдосконалення пластичної та мовної вправності виконавців.
У театральних колах міста саме лише звертання нікому невідомих початківців
до трагедії Софокла розцінювалося як досить зухвалий виклик. Крім того,
в пам’яті киян ще не «припала порохом» згадка про знамениту постановку
М. Рейнгардта з С. Моіссі у головній ролі, яку багатьом пощастило побачити під
час гастролей німецької трупи (1912). Дехто, зосібно Є. Кузьмін і Г. Юра, навіть
стверджували, що Л. Курбас просто наслідував М. Рейнгардта. Тут необхідно наголосити,
що Л. Курбас, хоча й був, поза сумнівом, добре обізнаний в естетичних
особливостях цього видатного сценічного опусу, його не бачив.
Художні засади обох сценічних творів не мали нічого спільного. Взяти, хоча б,
принцип просторового розв’язання. Для німецького режисера чимало важив цирковий
сценічний майданчик, натомість, Л. Курбас зовсім не виявляв зацікавлення
в сцені-арені — її не передбачала його режисерська концепція. Він разом із художником
вистави А. Петрицьким зупинився на принципі умовного середовища.
Вишукану колористичну й фактурну стриманість вистави, розв’язану мінімалістськими
засобами, о тій порі дехто пояснював цілком реальною фінансовою
скрутою. Чи це так насправді Дійсно, А. Петрицький, за його власними словами,
для роботи не потребував нічого, крім фанери і мішковини. Митця вабила можливість
досягти граничної художньої виразності, використовуючи найпростіші фактуру
та форми. Актори для оформлення власноруч зшивали, латали, фарбували
драні мішки. Пам’ять декого з них зберегла моменти, коли «умілими руками художника
мішковина перетворювалася на оксамит чи ще на якусь небачену тканину.
2
Бондарчук С. «Молодий театр» // Молодий театр. — С. 116.
3
Там само. — С. 117.
4
Курбас Л. Український революційний театр і його творець // Лесь Курбас у театральній
діяльності, в оцінках сучасників. — С. 495.
Софокл «Едіп-цар». Молодий театр, 1918. Сцена хору.
Едіп — Л. Курбас, Йокаста — В. Щепанська, Креонт — В. Леонтович
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
156
наталя єрмакова СОФОКЛ «ЕДІП-ЦАР»
157