Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

більш наочною зміну стилістичних пріоритетів всередині конкретного історичного
відтинку і заразом — чіткішими естетичні зв’язки між великими часовими
періодами, різні версії одного драматургічного твору подаються єдиним блоком,
незалежно від сезону, коли кожна з них побачила світло рампи. Тому, наприклад,
три сценічні втілення «Енеїди» І. Котляревського або ж п’ять — «Камінного господаря»
Лесі Українки вміщені у першому розділі, не зважаючи на те, що перші
з них поставлені у 1910-х, а останні — у 1980-х рр.
Таким чином, надзавдання презентованої фундаментальної праці — якомога
повніше та докладніше представити функціонування сценічного мистецтва
в Україні впродовж ХХ та на початку ХХІ століть. При цьому, з метою акцентувати
тяглість мистецького процесу першої третини минулого століття
в «Антології» враховані художні явища театрального життя на західноукраїнських
землях, які входили у резонанс із сценічною реальністю Наддніпрянської
України, як-от Винниченкові вистави театру Товариства «Руська бесіда»,
фольклорно-етнографічні постановки Гуцульського театру Г. Хоткевича, спектаклі
християнської тематики Українського Молодого театру «Заграва».
В паралель до цього студія дає уявлення про естетичні видозміни та творчу
спадкоємність між кількома генераціями діячів національного театру: його драматургів,
постановників, акторів, художників, композиторів. Відтак, театр від доби
корифеїв (список розпочинає «Наталка Полтавка» І. Котляревського трупи
М. Кропивницького, втілена 1885 р.) до сьогодення (його завершує «Берестечко»
Л. Костенко, створене у Рівненському обласному музично-драматичному театрі
2006 р.) існує в праці у двох вимірах: як перманентний процес становлення вітчизняних
мистецьких шкіл та як вагомий сегмент загальноукраїнського культурного
контексту.
Власне, кожна з вистав, репрезентованих в «Антології», також вміщена у відповідний
контекст, який ознайомлює з історією написання її драматургічного
базису, його перекладами, якщо йдеться про іншомовну п’єсу, з його сценічними
першопрочитаннями та з трупою, що репрезентує цю версію. До того ж, автори
потурбувалися, аби читачі видання могли доступитися до інших дописів (в разі
вони існують) про кожен зі спектаклів — переважна більшість статей споряджені
бібліографією.
Одне з завдань «Антології» передбачало максимальне розширення історії
та географії поданого сценічного матеріалу. Тому в праці на рівних співіснують
знамениті та менш відомі вистави, які, однак, на переконання авторського колективу,
оприявнюють ту чи іншу грань театральної реальності минулого і початку
нашого століття. Так само сценічні колективи, що є національним надбанням, рядують
тут із трупами, чия творча діяльність мала локальніший характер і тривала
значно менший час.
Видання розраховане на широке коло читачів: від спеціалістів
з фаху до всіх тих, кого цікавить історія театру та сучасна
театральна практика в Україні. Воно також придатне
для використання в якості навчального посібника з курсу
історії вітчизняного сценічного мистецтва у спеціалізованих
вузах.
Слід також зазначити, що фундаментальне, змістовне
і, поза сумнівом, корисне дослідження історії національної
сцени дійшло до свого читача завдяки співпраці нашого
Інституту із Благодійним фондом «Розвиток України»
п. Ріната Ахметова — фундацією, яка, поборюючи несприятливі
для вітчизняної культури обставини, надає підтримку
проектам, що сприяють її становленню, розвитку й інтеграції
у світовий мистецький та мистецтвознавчий контексти.
Академік Віктор СИДОРЕНКО,
директор Інституту проблем сучасного мистецтва
НАМ Укрїани
ВСТУП
6