Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

впливу» — того сезону прокламовану Л. Курбасом. «Театр «Березіль», — стверджує
дослідник творчості В. Василька, — в перші роки свого існування, можливо,
найактивніше з усіх тоді існуючих колективів заперечував театр як ілюстрацію
драматичної літератури. Йдучи шляхом виготовлення власних п’єс (здебільшого
це були інсценізації літературних творів), він показував вистави за Кайзером, за
Толлером, за Скоттом, за Сінклером, за Старицьким, за Кропивницьким» 1 . Цей,
здавалося б, дивний список літературних імен, в якому поряд стоять представники
німецького експресіонізму, американського соціального критицизму та української
драматургічної класики XIX ст., насправді, відображає висхідний принцип
«березільської» режисури, сформульований художнім керівником теат ру
в момент його відкриття. Тоді Л. Курбас доволі категорично відмежовував новонароджений
творчий колектив від єдиного художнього напряму, прокламуючи
можливість співіснування «інтуїта і інтелектуаліста, конструктивіста і експресіоніста,
прихильника ідеології «Пролеткульту» і ексцентрика» 2 . Зрозуміло, що
у такому випадку драматургія не могла грати роль художнього проводиря, вона
хіба що давала поштовх тематичному та ідейному комплексу майбутньої вистави.
Також очевидно, що тогочасне різко негативне ставлення очільника МОБу
до «старого» українського театру та його фундаменту — драматургії, вимагало
від «березільського» постановника апріорної кардинальної ідейно-естетичної
актуалізації класичного матеріалу.
Позатим, у середині 1920-х Л. Курбас визнав вплив дореволюційного українського
театру на глядача, на чиї смаки та гаманець також змушений орієнтуватися
не до кінця удержавлений «Березіль». Він неохоче погодився й з тим,
що «побутовий» театр та його драматургія в той час залишалися улюбленцями
глядачевого загалу. Мабуть, вистави «Березоля» за українською класикою 1924–
25 рр. насамперед ілюструють спосіб, винайдений Л. Курбасом та його учнямирежисерами,
як водночас потрафити пересічному глядачеві й зберегти експериментальний
характер діяльності МОБу. Той факт, що з усіх «інтерпретаційних»
робіт даного періоду саме вистави за українською класикою і серед них «За двома
зайцями» В. Василька здобули успіх у публіки й отримали прихильність критики,
доводить, що метод виявився ефективним.
Автором переробки виступив популярний український письменник
В. Ярошенко. Окрему сцену на замовлення режисера написала дочка автора
п’єси, відомий драматург Л. Старицька-Черняхівська 3 . Виконуючи поставлене
В. Васильком завдання, В. Ярошенко вдався до досить вільного перетворення
1
Кравчук П. В. С. Василько — режисер. — С. 56.
2
Курбас Л. Філософія театру. — С. 579.
3
Ревуцький В. Нескорені березільці: Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська. — С. 29.
М. Старицький «За двома зайцями».
Мистецьке об’єднання «Березіль», 1925.
Сцени з вистави.
Голохвостий — Й. Гірняк, Проня — Л. Гаккебуш
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
272
марина гринишина, віталій жежера М. СТАРИЦЬКИЙ «ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ»
273