Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

глибокий другий план. У виставі заньківчан (як і у житті) сили добра і зла не були
врівноважені. Зло — конкретне, вагомо-зриме, до нього можна доторкнутися.
Воно ось тут, у цих пошарпаних стінах, серед сміття і собачої конури. Воно в похмурому
силуеті фабрики і в передгрозовому небі. Добро — абстрактне, ефемерне,
ілюзорне. Воно в дитячих мареннях, десь там, далеко у світлому майбутньому.
Останні слова Маклени лунали, як крик відчаю, глас волаючого у пустелі.
Соціальна драма набувала характеру загальнолюдської філософської притчі.
Зображуючи буржуазний світ, уражений економічною кризою, М. Куліш показував,
що жертвою соціальної катастрофи стають різні верстви суспільства
— і фабрикант, і біржовик, і робітник, і музикант, дорослі й діти… Усе переплетено
в страхітливому апокаліптичному кошмарі. Людяне змішується зі звірячим,
у бруді відкривається чистота, і навпаки.
Публіцистична декларативність львівської постановки спрощувала характери
деяких персонажів. Більшою мірою, ніж у п’єсі, в ній оприявнювалася поляризація
дійових осіб, розподіл на негативних і позитивних персонажів.
Ситуація, за якою Зброжек наважується на самогубство заради благополуччя
сім’ї, попри всю огидність натури маклера, мимоволі викликає до нього співчуття.
Хоча В. Максименко підкреслював насамперед гендлярську сутність, пожадливість,
підступність Зброжека. Трактування образу було однозначне. Тому знамениті
монологи маклера не прозвучали як зловісний трагіфарс.
Усі рецензенти відзначали успіх В. Глухого в ролі Падура. Це й справді була одна
з кращих робіт талановитого актора, який, на жаль, так рано пішов з життя. Було
щось щемливо болюче у самій постаті музиканта, у його допитливому погляді, виразних
жестах і міміці. Моральна деградація невизнаного генія, який, опинившись
на дні життя, продовжує усвідомлювати себе надлюдиною, мала викликати неоднозначне
ставлення до себе. Актор «утеплював» образ Падура внутрішнім світом,
добротою, оптимізмом, хоча в п’єсі характер цей складніший і суперечливіший.
Рецензенти сходилися на великій творчій удачі Т. Литвиненко в ролі Маклени.
Роль, здавалося б, нескладна, але намір передати психологію тринадцятирічної
дівчинки таїть у собі загрозу захопитися виражальними засобами травесті, впасти
в «тюгівські» штампи. Відомо, що перша виконавиця ролі Маклени в театрі
«Березіль» зазнала труднощів у передачі саме вікових рис, і театр змушений був
на два роки збільшити вік героїні. Дитя, позбавлене дитинства, перетворюється
на маленьку стареньку. Т. Литвиненко проживала роль щиро, на єдиному подиху,
її по-дитячому наївні і по-дорослому трагічні розумування були нервом, емоціональним
імпульсом спектаклю.
Пізніше на роль Маклени ввели Л. Кадирову, яка збагатила трактування характеру
героїні такими рисами, як відчайдушна запальність, темперамент, вперта
жага дошукатися правди.
М. Куліш «Маклена Граса».
Львівський академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, 1967.
Граса — Б. Романицький, Маклена — Л. Кадирова, Зброжек — Б. Кох
Не можна не згадати Б. Романицького в ролі Стефана Граси — одну з кращих
останніх робіт корифея театру. Критика позитивно оцінила Г. Плахотнюк у ролі
Анелі, Б. Коха — пана Владека, Н. Доценко — Зброжекову і С. Максимчука
в крихітній ролі пана з парасолькою.
Спектакль відзначався злагодженим акторським ансамблем, хоча амплітуда
виконавської манери була досить широка: від м’якого ліризму, щирої сповідальності
(Маклена, Стефан Граса) до іронічного «відчуження» (тріо співаків), гротескових
сатиричних барв (Зброжек, Анеля, Зарембський) і трагічного сарказму
(Падур). Завдання режисера полягало в тому, щоб звести це акторське розмаїття
до єдиного знаменника, і йому це вдалося.
У «Маклені Грасі» проявилися риси, притаманні загалом режисурі С. Данченка
— турбота про художню цілісність спектаклю, гармонізація всіх компонентів, бездоганний
смак, почуття міри — те, що визначає рівень режисерської культури.
Успіхові постановки сприяла й сценографія Мирона Кипріяна. Події п’єси розігрувалися
на єдиній установці, створеній за принципом ієрархічної піраміди.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
410
марина гринишина, аркадій драк М. КУЛІШ «МАКЛЕНА ГРАСА»
411