Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

І одержавши несподіване визнання, тихенько констатує: «Що ж, оце життя»,
— поволі задкуючи від схилених воїнів. І як кинеться тікати, сміючись, підстебнутий
хлопчачим зудом своєї недосяжності. Ану-бо, доганяйте!
Посмішка — найкраще у ставленні артиста до свого героя. Більш за все він любить
кумедні слабості Ліра — вони розсипані по всій ролі Однак, при цьому
тема деспотизму з самого початку розростається до явно перебільшеного розмаху,
і гуманістична тема проглядає окремими уривками, що подаються, як цитати
— пунктиром, розрядкою, підкреслюванням.
Філософія у виставі позбавлена емоційного джерела. Не страждання нещасного
батька, не муки скинутого короля, і тим паче, не потрясіння основ невірного,
але масштабного світогляду — дрібне роздратування старого діда з нестерпним
характером вчувається у крикливих прокльонах Ліра — М. Крушельницького.
І раптом тривожні ритми трагедії розбиваються на дрібні уламки, а трагедійний
конфлікт перетворюється на сімейну сварку.
Вочевидь в основу режисерського тлумачення шекспірівської п’єси був покладений
гуманістичний лозунг Ліра — мовляв, «винні» не окремі люди, а суспільний
лад, за звірячими законами влаштований світ феодалізму. При цьому
забулася ненависть, з якою Лір збирається засклепити уста усім суддям, і його
слова, сказані аж ніяк не на захист Гонерільї, Регані та їм подібним. Спершу
«рівноправність» перед нашим судом позитивних і негативних персонажів здається
заманливою, бо ж обіцяє небаченої сили конфлікти і надзвичайної чистоти
контрасти. Справді, драматично звучить історія старого, ослаблого деспота,
якого «загризли» молоді й ікласті!
Перше, що попадає у промінь прожектора — страшенно кошлата і велика голова
самого деспота… Коли до зали заходять усі дійові особи, вона обводить
усіх очима, вигукує:
– Іди й належно — Глостере!!! — зустрінь
Бургундського й французького державців.
І, ні на хвилину не притепливши свого звірячого погляду, починає ділити
королівство…. Вся перша сцена позбавлена відтінків і контрастів.
Жодної людської якості, за яку Ліра можна було б полюбити, яка показала б,
що деспотизм — тягар, найважчий для самого деспота, яка б підняла б деспотизм
до світогляду, по суті чужого людській природі короля. Тому й істини,
що вінчають монологи, звучать як сторонні. Композиційний зв’язок між ними,
безумовно, є — бундючно скривлені губи в якийсь момент починають кривитися
здивовано і гірко, але те, що вони вимовляють, мало зв’язане із тим, що
відбувається 6 .
6
Олексійчук Л. «Король Лір»… — С. 12–18.
В. Шекспір «Король Лір». Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1959.
Блазень — Д. Мілютенко, Лір — М. Крушельницький
У третій дії — розпал горя і безумства — режисерські та акторські засоби були
переважно поверховими, — свідчить Л. Олексійчук. Лише один раз спрацював
відмінний режисерський ефект — коли скажений свист бурі обірвався у тишу.
— Ні, буду зразком терпіння, зціплю уста! — і блискавка вихопила Ліра і Блазня,
завмерлих в молитві. Далі стриманість відмовила і постановнику і виконавцю, мабуть,
тому монологи п’ятої картини сприймалися радше як риторика, аніж як моторошне
передчуття всесвітньої катастрофи. Відчувалося, що між сценою, залом
немає міцного контакту. Адже попри завивання вітру, і тремтячого блазня, і далекі
хорали, не чувся зі сцени ритм трагічної думки.
В останніх трьох сценах — пробудження, полону і смерті — на думку дописувача,
було чимало зворушливих хвилин, але трохи дратувало те, що досягалося
це виділенням, як головної, теми старості. Надто багато залежало від того,
як прозвучить фраза:
– Я боюсь навіть, чи не зламався розум мій…
М. Крушельницький вимовляв її жалісно. І цей тон лишався головним до самого
фіналу, сильно відбиваючись на мужності Ліра. Тема старечої мрії про тихе
щастя звучала все дужче…
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
618
валентина заболотна В. ШЕКСПІР «КОРОЛЬ ЛІР»
619