Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

засуд жувати чи схвалювати її, вона здатна до самостійного розв’язання мис литель
них задач» 2 .
Тому у поведінці Катрін — В. Зимньої немає патології, натомість в основі її
характеру лежить доброта, любов до дітей, жадання материнства. Дівчина шукає
спілкування і «розмовляє» з оточуючими охоче, сміливо, висловлюючи свої думки
за допомогою жестів, поглядів. У прагненні усвідомити все, що відбувається
навколо неї і в ній самій, виявляється особистість німої дівчини. «Мені не хотілося,
щоб вчинки Катрін були сліпими, імпульсивними, не вольовими, як, наприклад,
афективна дія чи сліпе виконання наказу через «звуження свідомості».
Центр ваги у вольових вчинках Катрін треба шукати як в меті, так і у виконанні,
що реалізує поставлену мету», — зауважує В. Зимня 3 .
Однак, роль без слів вимагала підкреслених засобів сценічної виразності.
В. Зимня розкривала складний внутрішній світ своєї героїні — її горе, муки німоти,
мрії про щастя, материнство — користуючись при цьому різнорідними засобами
пантоміми. Очі, рухи, жести виконавиці передавали відтінки настрою Катрін.
…Катрін — В. Зимня приміряє червоні черевички на високих підборах.
Намагається походити на кокетливу Іветту. Танцює. Сьогодні священик сказав
про неї, що вона приваблива, а солдат загравав з нею!.. Танцюючи, Катрін відчуває
себе цілком дорослою. Її танець — це радість повноліття, усвідомлення
того, що вона може подобатися, надія на кохання. Але іде війна… Ось повернулася
мати і вимазала сажею обличчя Катрін. А вона ж так хоче кохати! Кохання
до неї прийде, коли настане мир. Так каже мати. І Катрін вірить. «Мир!» — це
слово входить у її свідомість, ніби казка, диво. Катрін — В. Зимня від радості аж
світиться. Мир! — вона йде зі своєю мрією про нього до краю сцени, намагаючись
осмислити сказане матір’ю. Силкується вимовити слово. Мир! Чуєте, мир!
— і глядач бачить її очі…
Цей момент — переломний в образі Катрін — В. Зимньої. З нього починається
становлення її характеру, поступово через зусилля думки і переживання вона
починає усвідомлювати свої вчинки. Брат Швейцарець зробив правильно, сховавши
від ворога полкову касу, — вирішує Катрін. Але, вона розуміє, його чесність
загрожує всій родині. Швейцарця шукають, щоб вбити, тому Катрін — В. Зимня
вартує брата, незважаючи на материн наказ йому: «Доглядай сестру, її треба доглядати.
Не чіпай скриньки, чуєш!».
Катрін — В. Зимня прибирає посуд. Показує на дерево — от і листя вже пожовкло.
Жестами запитує, чи не хоче він випити, з готовністю біжить за фур-
2
Зимня В. З досвіду роботи над образом Катрін у виставі Чернівецького театру імені
О. Кобилянської (Внутрішній монолог актриси): Рукопис. — C. 19–20, 24.
3
Там само. — С. 33.
гон виконати братове бажання. Украй перелякана зустріччю з двома чоловіками,
які розшукують Швейцарця, вертається назад. Розплескуючи горілку, кидається
до брата. Чому вона хвилюється — не розуміє той. Чи їй очі запорошило Катрін
— В. Зимня усіляко намагається попередити Швейцарця про небезпеку: б’є себе
кулаками в груди, обнімає брата, відштовхує, кидається навздогін за тими двома.
І раптом, ніби підкошена, падає в розпачі. Повернулася мати зі священиком. «Що
сталось Що сталось Ти зовсім себе не тямиш. Чи хто тебе скривдив… Не люблю,
коли ти скиглиш по-собачому…» — Катрін — В. Зимня відвертається від матері,
бо Анна все одно нічого не зрозуміє. З вуст дівчини вириваються невиразні
звуки. Вона стогне від безсилля. Хапає священика за руки. Може, він зрозуміє
Показує йому жестами: одноокий! Зрозумів…
Через стриманий, але яскравий пластичний малюнку ролі В. Зимня насамперед
передавала бажання своєї героїні чинити добро і заперечувати зло. Ось
Катрін — В. Зимня рішучим жестом, твердо поклавши руку на плече матері, наказує
їй віддати полотно на перев’язку поранених селян. Ось вона, ризикуючи
життям, рятує немовля з напівзруйнованої селянської хати. Відійшла від усіх, сіла
під фургон і, присипляючи дитину, заспівала колискову… У тій ледь вловимій
мелодії Катрін — В. Зимня знайшла втіху від здобутого на мить щастя. Драма
дівчини — її нездійснене материнство — у цій сцені контрастує з агресивною діловитістю
Кураж — Г. Янушкевич, яка, мов тигриця, вириває «своє» — здирає
хутро з солдата, який не заплатив за горілку.
Самопожертвування Катрін — В. Зимньої було свідомим, воно ставалося в результаті
глибокої концентрації душевних сил. Почувши в молитві селянки слова
про те, що маленькі діти з міста Галле, на яке хочуть зненацька напасти католицькі
солдати, опинилися у небезпеці, дівчина, пожалівши їх, знайшла спосіб урятувати.
Ось вона, крадучись, дістає з фургону барабан, швидко піднімається з ним
на оглядову вишку і починає бити в нього. Один удар, другий, третій… Удари ці
— її слова! В них — і готовність дівчини врятувати дітей і бажання помститися за
свою долю. Підбігли солдати ворожого війська, але дістатися вишки не можуть
— Катрін завбачливо прибрала драбину. Стоячи внизу, солдати наказують їй
припинити барабанний грім, благають, погрожують, а потім готуються стратити
її. А вона лише сміється у відповідь, її сміх то лукавий, то сумний, то жалісний —
над людською жорстокістю. Все швидше злітають і падають на барабан барабанні
палички. Високо, гордо підведена голова. В очах — сила, відчай і… щастя. В барабанному
дробу чується те, що «недоговорила» німа дівчина за все життя. А в очах
Катрін — В. Зимньої світиться впевненість у правильності свого рішення.
Лунає постріл. Дівчина ще кілька разів б’є в барабан і падає. Але цієї ж миті
її самотній барабанний дріб підхоплює оркестр…. Мабуть, кращої крапки для вистави
годі й шукати. Однак заключним епізодом стане той, де матінка Кураж —
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
644
любов федченко Б. БРЕХТ «МАТІНКА КУРАЖ ТА ЇЇ ДІТИ»
645