Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

використав у виставі три пісні М. Лисенка: «Ой, літа орел», «Пісня про Швачку»,
«Од села до села», пісню К. Стеценка «Гей, нащо ви, славні брати гайдамаки, засіяли
трупом степи та байраки…» та пісню «А в нашого Галайди» Н. Прусліна
(після від’їзду Р. Глієра з Києва він довершив музичну редакцію «Гайдамаків»
і диригував оркестром під час цієї вистави).
Новаторський характер музичного рішення «Гайдамаків» був очевидним,
так само, як нові режисерські підходи до музики у структурі сценічної дії. Цей
мистецький «урок» в цілому виявився не марним для національної сцени, його
засвоїли й далі розвинули інші митці. Приміром, на вплив «Гайдамаків» спирався
П. Козицький — автор музики до вистави «Сава Чалий» (1927). Він твердив,
що не лише загальні підходи, а й конкретні засоби були для нього взірцем.
Композитор згадував, як для «сцени покарання Сави на смерть його товаришами
по повстанню, під час якої оркестра виконувала «pianissimo» гопакову музику»,
ним було вжито прийом, добре знайомий по «Гайдамаках», для зображення
«протиставлення драматичній кульмінації танкового мотиву і досягнуто тих самих
наслідків» 4 .
П. Козицький посилався на епізод із вистави Л. Курбаса — вбивство Гонтою
власних дітей — який свого часу викликав бурхливу реакцію сучасників. Зокрема,
П. Саксаганський назвав режисерські підходи Л. Курбаса «психопатичними».
Таке неприйняття образних засобів, покликаних загострити протиставлення інтимних
переживань та «вимог часу», особистої трагедії та суспільних інтересів,
вказувало не лише на разючі зміни, що їх зазнавав національний театр завдяки
реформаторській діяльності Л. Курбаса (які, проте, здавалися неприйнятними
корифею української сцени), але й на суттєве переосмислення принципу позиціювання
театру як суспільного інституту. Вочевидь Л. Курбас не випадково
саме у такий спосіб змальовував народну трагедію, через яку «заручником»,
так званої, історичної необхідності ставала окрема людина. І тут особливо очевидним
постає зв’язок проблематики та пафосу його постановки «Едіпа-царя»
та «Гайдамаків».
Зоровий образ поеми Т. Шевченка був утворений у прийомах умовного середовища:
на кону знаходився невисокий станок — простий і лаконічний, що тягнувся
з куліси в кулісу, відділяючи перші дві третини сцени від ще однієї, задньої. Вся
конструкція складалася із трьох сегментів; два бічних поєднувалися сходинками
із третім — центральним. Від нього декілька сходинок спускалися на підлогу.
Подібно до того, як це було зроблено в «Цареві Едіпі» та «Шевченківській виставі»,
задню частину кону також було задрапіровано сірим полотном.
Т. Шевченко «Гайдамаки». Перший театр УРР ім. Т. Шевченка, 1920.
Сцена з вистави
4
Козицький П. Музика в «Березолі» // ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. —
Ф. 42. — Од. зб. 16.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
168
наталя єрмакова Т. ШЕВЧЕНКО «ГАЙДАМАКИ»
169