Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

осліплення Глостера, освідчення Едмундові тощо. Не зовсім достовірно ця витончена
звірюка раптом стає ніжною, пристрасною і страждаючою» 2 .
Чим справді вражала вистава В. Оглобліна, так це різноманітністю й образною
виразністю мізансцен, живописним заповненням простору сцени постатями і рухом
масовки, пластичними характеристиками персонажів.
«Оглоблінський «Король Лір» — одна з небагатьох вистав, у яких майже немає
випадкових мізансцен, — справедливо зазначав Л. Олексійчук. — Образність
і чіткість — їхня виразна характеристика. Сильне враження справляє монолітність
найбільш цільної другої дії. Її змістовне осереддя — група жорстоких
людей, які завжди разом, завжди грудьми вперед, завжди на сторожі, завжди
поперек дороги. Привертають увагу вишукані пози Регани — О. Кусенко, яка полюбляє
полежати й поніжитись, щоб несподівано накинутись на ворога. Дуже
виразно, зслизаючись, долають пагорбок Лір — М. Крушельницький та Блазень
— Д. Мілютенко: так і відчуваєш, що земля вислизає з-під їхніх ніг. Або бачиш
осатанілу Гонерілью, що її ніби притиснула до стіни пісня королівських лицарів,
і скоцюрбленого Едгара, укритого від вітру дірявою ганчіркою: бо ж нічого неможливо
узяти із собою, треба стати обідраним й божевільним, аби сховатись від
батьківської помсти.
Дія «франківського» «Короля Ліра» сповнена інтенсивної пластики, актори
падають, стають на коліна, повзають, сидять на землі і т. п. При цьому,
земля у виставі більш обожествлена, ніж небо — традиційне вмістилище богів.
Розпростерта біля вогню Корнелія — ніби пророцтво останньої сцени. Альбані
у відчаї падає на землю — Боги, звідкіля це все взялось Лір — М. Крушельницький
опинившись у голому степу, розлючено топче «землю, огидну кулю», а потім, почувши
у свистінні вітру голоси дочок, припадає до неї, намагаючись сховатись
від божевілля. Едгар б’ється об землю у пропасниці. Лір приліг біля мертвої
Корделії…. І ще ціла низка метафор.
Навіть коли режисерське трактування змісту сцени, як от епізоду в замку
Гонерільї, викликає заперечення, її пластична чіткість виявляється абсолютно
відповідною цьому змістові: лицарська ватага заповнила подвір’я, а над ними,
на галереї, найстарша королівська дочка злими словами приборкує їх.
Однак, далеко не завжди актори вірно розуміють настрій цих пластичних метафор,
подеколи метафори не надто уміло уводяться у сценічний текст режисером.
Скажімо, між першою та четвертою діями проведена яскрава паралель:
у І дії Лір надягає корону, і під його поглядом придворні стають на коліна, у ІV
2
Олексійчук Л. «Король Лір» В. Шекспіра в театрі ім. І. Франка: Дипломна робота студента
5-го курсу театрознавчого факультету КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого, 1959. —
С. 33–35.
В. Шекспір «Король Лір». Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, 1959.
Регана — О. Кусенко, Лір — М. Крушельницький, Гонерілья — К. Литвиненко
— він надягає вінок. Однак посеред монологу Лір — М. Крушельницький раптом
замовкає і біжить за короною. На сцені — довга пауза чекання… Знахідка, подана
з такою незграбністю, втратила невимушеність й потрібну легкість сприйняття»
3 .
Крім протиріч режисерського малюнку вистави, чимало розбіжностей зустрічаємо
у сприйнятті центрального образу короля Ліра у виконанні Мар’яна
Крушельницького. У пам’яті авторки цих рядків він лишився дрібним фіґляром
зі скрипучим високим голосом і фальшивими інтонаціями. Маленький на зріст, актор
використовував взуття на високих платформах і підборах, що робило його ходу
якоюсь «дерев’яною». До того ж, актор одяг перуку з високим чолом, го леним
до середини черепа, а на потилиці сиве волосся стовбурчилося, утворю ючи подобу
німба і ще трохи додаючи зросту. Але таким чином голова стала не пропорційно
великою для його невеликого тіла. Короткі руки здавались ще ко ротшими
3
Олексійчук Л. «Король Лір»… — С. 36–39.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
612
валентина заболотна В. ШЕКСПІР «КОРОЛЬ ЛІР»
613