ARCHEION

370
OLGA OSEREDCZUK
установ. До першої групи, в яких були архівні фонди, належали державні
та церковні архіви, а також архіви тих установ, які мали власну канцелярію.
Тобто нагромаджені архівні документи були продуктом роботи канцелярії.
До другої групи, що мали архівні збірки, належали різноманітні колекції,
зокрема, бібліотечні, приватні, певних установ. На межі двох груп були
родинні архіви.
Окреслюючи поняття «фонд», тогочасні автори звертали увагу на
такий аспект розуміння фонду як результату діяльності установи. У цьому
випадку поняття «фонд» можна було розглядати у двох площинах: перша,
фонд — це результат діяльності установи, друга — це архів. Зважаючи на
історію польської держави, доречно відзначити особливість, яка притаманна
для усіх архівних фондів, що були результатом діяльності інституцій. Усі
вони, по суті, складалися з кількох підфондів. Це було пов’язано із тим, що
безперервна робота установ, зважаючи на усі політичні та адміністративні
обставини, була неможлива. Відповідно й накопичені матеріали теж не
формувалися постійно 4 . До фонду могли входити лише офіційні документи,
неофіційні матеріали, долучали до фонду лише в окремих випадках.
Рішення про їхнє подальше зберігання могла приймати адміністрація або
ж відповідний фахівець. Важливою вимогою до цих матеріалів був їхній
тісний зв’язок з офіційними документами та значення для історії установи.
Одним із найсуттєвіших аспектів у формуванні фонду був його безпосередній
зв’язок з установою, наслідком діяльності якого він був. Фонд мав зберегти
структуру інституції, уся діяльність якої чітко відображалася на його складі.
У разі ліквідації установи, її правонаступник отримував не лише права та
функції ліквідованої організації, а й її архівні фонди. Варто зауважити, що
архівна теорія виділяла кілька можливих варіантів у разі ліквідації установи
та поділу її архівного фонду. Зокрема, виділяли такі: І. Ліквідація установи
без появи нової, правонаступника. ІІ. Ліквідація з переданням прав і функцій
іншій установі. Тут розрізняють перейменування установи та перетворення
установи. У цій ситуації відбувається повне переймання архівних фондів,
навіть з подальшим продовженням їх наповнення документами нової
установи. Подібною ситуація була в Університеті у 1918 р., з перейменуванням
навчального закладу на «імені Яна Казимира». Особливих змін не зазнало
ані діловодство, ані архів. На формуванні архівного фонду перейменування
Університету фактично не відобразилося. ІІІ. Ліквідація інституції через
її приєднання до іншої раніше уже існуючої. Фонди ліквідованої установи
приєднували до фондів установи, яка переймала попередника і приєднувала
їх до власних. IV. Ліквідація кількох установ та злиття їх в одну чи створення
на їхньому місці однієї нової 5 .
4
K. Konarski, Nowożytna archiwistyka polska i jej zadania, Warszawa 1929, s. 23.
5
Idem, Z zagadnień nowożytnej archiwistyki polskiej, „Archeion” 1927, t. 1, s. 118.